• Право на безкоштовну вищу освіту. Кому і що держава зобов’язана?

    by  • 28.07.2014 • Блог, Моніторинг освітньої політики • Прокоментуй!

    До цьогорічних проблем вступної кампанії, які почалися з відміни зовнішнього незалежного оцінювання в окупованій Автономній Республіці Крим, а пізніше і в Донецькій та Луганській областях, неможливості отримати атестати та дипломи, а відповідно і подати документи для участі у конкурсному відборі, додалася ще одна – невизначеність щодо повторного вступу на навчання за кошти державного бюджету. Можливо, при стабільній суспільно-політичній ситуації сприйняття цього питання було би іншим, але не зараз.

    Трохи історії. Вже не перший рік абітурієнти, які не можуть вступити на бажану спеціальність вирішують це у такий спосіб, що йдуть навчатися за бюджетні кошти на напрями підготовки, спеціалістами з яких не хочуть (на планують) бути. Через рік вони повторно здають ЗНО, або з минулорічними результатами, намагаються знову вступати на навчання за державні кошти. Розцінюється це як така собі можливість перечекати рік та й ще отримати стипендію/гуртожиток/право на пільговий проїзд.

    Заради справедливості варто зазначити, що не всі вищі навчальні заклади, знаючи, що абітурієнт вже здобував вищу освіту за кошти державного бюджету, дозволяли брати участь у конкурсному відборі на місця держзамовлення. Адже розуміли, що навчання такого студента вдруге за кошти бюджету не є можливим.

    В Міністерстві освіти і науки з проблемою фінансування навчання студентів, які не бажають ставати спеціалістами з обраних напрямів також знайомі не перший рік. Але через відсутність єдиного обліку студентів, а тому – неможливість виявити особу, яка вже здобувала вищу освіту у іншому ВНЗ за кошти державного бюджету, проблема не була вирішена у минулі роки. Коли в 2012 році з’явилася Єдина державна електронна база з питань освіти, здавалося це питання наближалося до логічного розв’язку. Залишалося почекати певний час для внесення в неї даних всіх студентів. Однак цього року, попри всі очікування, ситуація лише загострилася.

    Рік 2014. Станом на початок вступної кампанії на веб-сайті Міністерства освіти і науки України у розділі «Питання-відповіді» з’явилася відповідь на таке затребуване для багатьох питання:

    «4. Чи можна вступити на бюджет до ВНЗ, відрахувавшись з ВНЗ, в якому навчався на бюджеті (чи можна, навчаючись на бюджеті, вступити до іншого ВНЗ також на бюджет?)»

    і така лаконічна відповідь на нього:

    «Ні, не можна (відповідно до Закону України «Про вищу освіту»).

    Через більш ніж тиждень від початку вступної кампанії на сайті досить непомітно ця інформація була уточнена. Тепер питання звучало так:

    «4. Чи можна вступити на бюджет до ВНЗ, відрахувавшись з ВНЗ, в якому навчався на бюджеті (чи можна, навчаючись на бюджеті, вступити до іншого ВНЗ також на бюджет?)».

    А відповідь:

    «Ні, не можна. Згідно зі ст. 4 Закону «Про вищу освіту», громадянин України має право безкоштовно отримувати вищу освіту, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень він здобуває вперше. Тобто, якщо студент знову буде вступати до ВНЗ за кошти державного бюджету, то виходить, що він намагатиметься отримати певний освітньо-кваліфікаційний рівень вдруге. Тому студент має право відрахуватися зі свого ВНЗ і спробувати вступити на перший курс знову, але тепер – тільки за кошти фізичних та юридичних осіб.»

    Наявність такого уточнення вносила ясність щодо ситуації, однак дивувала можливість заміни однієї інформації на іншу без пояснень. 23 липня ця відповідь взагалі зникла з веб-сайту МОН. Як виявилося, такі дії стали результатом домовленостей представників Міністерства освіти і науки України з двома десятками активістів, які пішли в Міністерство з вимогою надати їм можливість повторно вступати на навчання за кошт державного бюджету. Наразі ці ж самі активісти відвідують приймальні комісії вищих навчальних закладів та намагаються переконати її членів в тому, що відсутність на веб-сайті згаданого питання і відповіді зобов’язує приймальну комісію допустити студентів-абітурієнтів до участі у конкурсному відборі на навчання на бюджет.

    Офіційної позиції МОН з цього приводу досі немає. Для забезпечення принципу рівності, Міністерство мало би поінформувати всіх абітурієнтів про їх права та можливі ризики при повторному вступі на навчання за кошти державного бюджету. Аналогічні рекомендації мали би отримати вищі навчальні заклади. Оскільки питання негласно передано на розсуд приймальних комісій – прогнозуємо, що до різних абітурієнтів можуть застосовуватися неоднакові підходи при повторному вступі на перший курс.

    Можна чи не можна? З тлумачення Конституційного Суду.

    Право особи на вищу освіту передбачене статтею 53 Конституції України[1] (тлумачення якої є в рішенні Конституційного суду України про доступність і безоплатність освіти) та статтею 4 поки що чинного Закону України«Про вищу освіту»[2].

    Офіційне тлумачення статті 53 було надане в Рішенні Конституційного Суду від 04.03.2014(№ 5-рп/2004).Конституційне подання стосувалося роз’яснення положень щодо забезпечення доступності ібезоплатності дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах.

    Обґрунтовуючи свою позицію Конституційний суд зазначає, що освіта – це цілеспрямований процес виховання і навчання з метою набуття встановлених державою освітніх рівнів. Аналізуючи слово «доступність» стосовно освіти в державних і комунальних навчальних закладах Суд виходить із граматичного визначення слова «доступність» як «доступ для всіх отримати, користуватись, придбати щось», «відповідність силам, здібностям, можливостям кого-небудь».

    Перший висновок, який робить Суд стосується тлумачення доступності – «поняття «доступність освіти» … означаєстворення державою можливостей для реалізації права людини на освіту». При цьому «доступність дошкільної і загальної середньої освіти є гарантією права кожного на здобуття такої освіти, якому кореспондує обов’язок держави забезпечити реалізацію цього права». Натомість «доступність вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах полягає у створенні державою відповідних умов для їх функціонування і розвитку, за яких особа змогла б реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відборуз урахуванням своїх здібностей та інтересів у вільному виборі типу вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності, профілю навчання».

    Отже, доступність дошкільної та середньої освіти є гарантована державою. Держава має обов’язок забезпечити цим правом кожного. Що стосується вищої освіти, то держава зобов’язана лише створити умови для реалізації такого права.

    Другий висновок Суду стосується тлумачення поняття «безоплатності». Безоплатність слід розуміти як можливість здобуття освіти без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту. Забезпечення безоплатності освіти на всіх рівнях є однією з гарантій її доступності. Виходячи з того, що дошкільна та повна загальна середня освіта є обов’язковою, держава гарантує її безоплатність і доступність в державних і комунальних навчальних закладах, фінансуючи у повному обсязі процес навчання учнів в межах відповідного державного стандарту.

    Щодо безоплатності вищої освіти, яка не є обов’язковою, Конституційний Суд зазначає: «забезпечення державою безоплатності вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах необхідно розглядати у контекстігарантованого Основним Законом України права на освіту та доступу громадян України до її здобуття в цих навчальних закладах на конкурсній основі».

    Видається, що на основі цих висновків Конституційного суду логічним є висновок, що особа, яка брала участь у конкурсному відборі до вищого навчального закладу і за власним бажанням була зарахована на навчання за кошти державного бюджету на напрям підготовки і спеціальність, яку вільно обрала – реалізувала своє право безоплатно отримати вищу освіту з метою набуття встановленого державою освітньо-кваліфікаційного рівня. У цьому випадку держава виконала свій обов’язок, адже: 1) створила відповідні умови, за яких особа змогла реалізувати своє право на здобуття вищої освіти на основі конкурсного відбору, з урахуванням своїх здібностей та інтересів, вільно обравши вищий навчальний заклад та напрям підготовки (забезпечила доступність) та 2) надала можливість здобути освіту у навчальному закладі без оплати, тобто без внесення плати у будь-якій формі за освітні послуги, відповідно до державного стандарту (забезпечила безоплатність). Якщо ж особа рік чи два здобувала певний освітньо-кваліфікаційний рівень та за власним бажанням була відрахована, – вона фактично відмовилася від отриманого нею права набути освітній рівень безоплатно.

    В своєму рішенні, Суд також зазначає, що «підготовка фахівців з вищою освітою … за рахунок інших джерел фінансування, не заборонених законом, є додатковим засобом здобуття і забезпечення права на вищу освіту». А тому особа, яка навчалась та була відрахована може продовжити здобувати освіту за допомогою інших засобів забезпечення права на вищу освіту.

    Варто також відмітити, що стаття 4 прийнятого нещодавно Закону України «Про вищу освіту» має чіткіше та зрозуміліше формулювання. Право безоплатно здобувати вищу освіту матимуть ті громадяни, які певний ступінь вищої освіти здобуватимуть вперше за кошти державного або місцевого бюджету.

    Замість висновків.

    Безоплатність вищої освіти зобов’язує державу створити можливості, за яких громадянин України на рівних конкурсних умовах може здобути без внесення плати у будь-якій формі вищу освіту в межах обсягу потрібних державі та суспільству фахівців.

    Процес навчання на першому/другому курсі є цілеспрямованим процесом виховання і навчання з метою набуття встановленого державою освітнього рівня. А тому особа, яка вдруге вчитиметься на першому курсі «здобуватиме» цей освітньо-кваліфікаційний рівень вдруге, а отже і не має права здобувати його безоплатно. Обов’язкове фінансування державою в повному обсязі всього процесу навчання відноситься лише до дошкільної та повної загальної середньої освіти, що пов’язане з її обов’язковістю.

    Детальніше: 
    Наталія Радиш, юрист Львівського представництва Громадянської мережі ОПОРА – 044 222 57 27.


    [1]Стаття 53.Кожен має право на освіту.

    Повна загальна середня освіта є обов’язковою.

    Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

    Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

    Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

    [2] Стаття 4. Право громадян на вищу освіту

    1. Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти.

    Громадяни України  мають  право безоплатно здобувати вищу освіту в державних  і  комунальних  вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого  навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.