Підсумки голосування у 121 окрузі. Погляд спостерігача

121 виборчий округ Львівщини єдиний в області, територіальні межі якого співпадають з адміністративними межами одного району – Дрогобицького. Це пов’язано з його густозаселеністю. У ньому кількість виборців на позачергових виборах народних депутатів України 2014 р. становила 175 295 осіб[1], при наявній[2] чисельності населення – 238,9 тис. осіб[3].

Окрім райцентру – м. Дрогобич, – у районі є два міста обласного підпорядкування: Трускавець і Борислав та містечко Стебник, яке адміністративно є частиною м. Дрогобича. Разом з іншими навколишніми населеними пунктами району вони об’єдналися в Асоціацію міст і територіальних громад Дрогобиччини “Регіональна агломерація “Дрогобиччина”, утворену в 2003 році. Через доволі автономний статус цих містечок, у кожному з них утворилися свої політичні середовища, які часто в обхід райцентру (м. Дрогобича) реалізовують власну політику через обласний (у Львові), а інколи й через столичний (у Києві) рівень. Найвиразніше це проявляється на місцевих чи, як у цьому випадку, на всеукраїнських виборах, коли з цих політичних середовищ кандидують представники до Рад різного рівня, зокрема до Верховної Ради України.

Проте, на останніх позачергових виборах народних депутатів України цей місцевий регіоналізм не мав суттєвого значення, як на чергових виборах до Верховної Ради України у 2012 р., коли виборці часто голосували за вихідця зі свого населеного пункту, очікуючи, що він першочергово дбатиме про нього. Цього разу виборці звертали увагу перш за все на політичну історію кандидата в депутати, чи співпрацював він з попередньою владою, чи помічений у корупційних схемах / скандалах, яка в нього репутація тощо. Важливе значення мало також те, яке ставлення у претендента на депутатський мандат до Революції Гідності та антитерористичної операції та яка його безпосередня участь у цих подіях.

Власне, при виборі кандидата-мажоритарника, останній чинник виявився найбільш вагомим для виборців 121 ВО, оскільки у ньому перемогу здобув Богдан Матківський, самовисуванець, який, за інформацією, поданою ЗІМ та самим кандидатом у депутати, брав активну участь в Революції гідності (був заступником сотника Майдану) та в АТО (був командиром взводу 1-го резервного батальйону Національної гвардії України). За нього проголосували 26 904 виборці, що становить 23,61% від кількості осіб, які скористалися своїм виборчим правом (явка 67,72%) та 15,34% від загальної чисельності виборців округу (див. схему нижче), що, в цілому, є не великим показником, оскільки він, по суті, не представлятиме майже 85% виборців Дрогобиччини.

Результати голосування у 121 ВО для багатьох стали несподіваними та не прогнозованими. Серед потенційних переможців, соціологи та місцеві знавці електоральних симпатій населення, називали Романа Ілика, діючого народного депутата України, який, як і на минулих виборах, кандидував від ВО “Батьківщина”, Михайла Коваля – висуванця Блоку Петра Порошенка та представника Народного фронту – Івана Матковського. Так, за результатами соціологічного дослідження Соціологічної групи “Рейтинг”, проведеного за три тижні до виборів, Роман Ілик був абсолютним лідером виборчих перегонів з прогнозованою підтримкою виборців майже 23%. Його найближчі конкуренти набирали не більше 10%, а переможець виборів – Богдан Матківський, – за їхніми даними набирав трохи більше 2% голосів виборців (див. схему нижче)[4].

На відміну від попередньої виборчої кампанії у 2012 р., на цих виборах не було єдиного узгодженого кандидата від влади чи опозиції, що підвищувало шанси на перемогу багатьох учасників виборчих перегонів, особливо тих, хто увійшов до першої п’ятірки за результатами голосування, оскільки вони ще до них вважалися найбільш потенційними переможцями, окрім, як не парадоксально, самого переможця.

Крім того, результати голосування за кандидата в одномандатному виборчому окрузі лише частково корелюються з результатами виборів по загальнодержавному виборчому округу. Так, Іван Матковський, який кандидував від Народного фронту, посів друге місце за результатами голосування, натомість партія, яка його висунула – стала переможцем виборів по загальнодержавному виборчому округу. За неї проголосувало в два рази більше виборців, аніж за їхнього кандидата-мажоритарника (див. схему нижче).

Припускаємо, що в цьому випадку бренд Народного фронту зіграв позитивну роль для Івана Матковського, якому вдалося обійти Романа Ілика, який мав статус народного депутата, відносно добру репутацію в окрузі та досвід проведення виборчих кампаній такого рівня, а також Михайла Коваля, за якими був потужний економічний та, перш за все, політичний ресурс Блоку Петра Порошенка. Однак, цього не вистачило, щоб виграти вибори.

Іншим прикладом слугує Сергій Розора, кандидат від політичної партії “Воля”, який у передвиборчій агітації також позиціонував себе з партією “Самопоміч”, що отримала другий результат по округу. Він набрав всього лише 4,01% голосів виборців, що відповідає 8 місцю за результатами підрахунку голосів. Натомість об’єднання “Самопоміч” набрало у 6,5 разів більше. Ймовірно, такий низький результат цього кандидата, у співвіднесенні до результату “Самопомочі”, пов’язаний з тим, що остання офіційно його не підтримала. Пропри те, що деякі членів “Волі” кандидували з “Самопоміччю” по загальнодержавному виборчому округу.

З цього можемо підсумувати, що виборці здебільшого не голосували за партію та її висуванця-мажоритарника, а розділяли свої симпатії між партіями і кандидатами.

АГІТАЦІЯ

Виборчу агітацію кандидати в депутати проводили відповідно до свого статусу та політичних партій, яких вони представляли.

Переможець виборів, – Б. Матківський, проводив виборчу кампанію здебільшого використовуючи подій Майдану і своєї участі в АТО. Він весь час появлявся на людях у військові формі, що створювало постійне нагадування виборцям про війну на Донбасі та свою роль у ній, що, своєю чергою, було психологічною маніпуляцію зі свідомістю виборців на тлі загальної суспільної підтримки учасників АТО. Як виявилося, це мало позитивний ефект, оскільки передвиборча програма Б. Матківського загалом має популістський характер. Зокрема, про це свідчать такі пасажі: “…обіцяю, що ще до кінця цього року українці матимуть реальну можливість покращити умови життя та побуту, придбати справді доступне житло, та матимуть реальну можливість впливати на все, що відбувається в нашій державі”.

З аналізу його програми склалося враження, що Б. Матківський не має уявлення, як працює система державного управління, економіки, а головне, яке законодавство потрібне для реального реформування країни. З іншого боку, підтвердилося твердження, що виборці не читають передвиборчих програм кандидатів в депутати, оскільки свідомий виборець зміг би відрізнити реалістичність завдань, які ставить перед собою кандидат в депутати в своїй передвиборчій програмі, від звичайного популізму, на якому він прагне потрапити до Парламенту.

Роман Ілик, якому найбільше прогнозували перемогу на цих виборах, був одним з найактивніших у передвиборчий період. По всьому округу він використовував зовнішню (біл-борди), вуличку (мітинг, робота в наметах) та медійну (публікації, повідомлення, виступи, сюжети в ЗМІ) форми агітації, брав активну участь у дебатах, зустрічався з виборцями тощо. Однак, найбільш цікавим виявилося інше: незважаючи на те, що його висунула політична партія ВО “Батьківщина”, свою виборчу кампанію він проводив окремо від виборчої кампанії цієї політичної сили. Вона була більше подібна на кампанію кандидата-самовисуванця.

Результати спостереження дозволяють зробити висновок, що Р. Ілик свідомо дистанціювався від ВО “Батьківщина”. Єдине, що його з нею пов’язувало – офіційне висунення, про яке публічно ніде не згадувалося, а виборчий штаб кандидата не здійснював жодної промоції цієї партії. На біл-бордах, листівках, календариках, у відео-роликах та інших агітаційних матеріалах Р. Ілика не використовували логотип та символіку партії. Крім того, в агітаційних наметах цього кандидата, де агітатори роздавали газети “Вільне слово”, “Дрогобиччина”, часопис “Тустань”, в якій друкували замовні матеріали, а інколи й джинсу, що вихваляли діяльність та наміри кандидата, не було жодної згадки про ВО “Батьківщина”, хіба що агітки друкували у біло-червоних кольорах. Але, під час цієї виборчої кампанії, вони не були ексклюзивними для ВО “Батьківщина” чи Р. Ілика. Такі ж кольори використовував “Блок Петра Порошенка” та кандидати-мажоритарники, яких він висунув. Слід також зауважити, що ВО “Батьківщина” навзаєм Р. Ілику не проводила жодної агітації за нього, а лише свого партійного виборчого списку.

Словом, такий спосіб ведення агітаційної кампанії Романом Іликом може свідчити про які-небудь розбіжності між ним та партією, членом якої він є,, або зміну Р. Іликом, принаймні на час ведення виборчої кампанії, своєї думки / стратегії щодо не вигідності йому проводити виборчу кампанію разом із ВО “Батьківщина”, як з політичним проектом, який суттєво втратив симпатії і підтримку суспільства за останні кілька років.

Слід зауважити, що такий спосіб ведення передвиборчої агітації ВО “Батьківщина” та Р. Ілика на цих виборах відрізняється від їхньої передвиборчої діяльності на чергових виборах народних депутатів України у 2012 р., коли останній був висунутий єдиним узгодженим кандидатом від об’єднаної опозиції і спільно з ВО “Батьківщина” проводили свою агітаційну кампанію.

Інший кандидат в депутати, Михайло Коваль, висунутий Блоком Петра Порошенка, який за дослідженнями електоральних симпатій був другим після Р. Ілика, а за результатами голосування зупинився на четвертій сходинці, проводив протилежну, до останнього, за позиціонуванням і способом комунікації, виборчу кампанію.

М. Коваль позиціонував себе виключно як людина президента Петра Порошенка. Про це він говорив і наголошував при кожній можливості, зокрема в агітаційних матеріалах. Уся його кампанія була скоординована з виборчою кампанією БПП в окрузі. У них був один штаб, який усім займався. Проте, на відміну від більшості своїх конкурентів, штаб Михайла Коваля проводив закриту, від безпосереднього спілкування з виборцем, виборчу кампанію. Цей кандидат в депутати не взяв участі в жодних дебатах, на які його запрошували. Крім того, до нього фактично був закритий доступ журналістам, які хотіли поспілкуватися з ним особисто. Усі питання вирішувалися через керівника його штабу Володимира Ямельницького, який, до слова, є помічником поки ще народного депутата України Романа Ілика, тобто безпосереднього конкурента Михайла Коваля за депутатський мандат, що викликає, як мінімум, здивування. До слова, у передвиборчий період ходили чутки, що БПП свідомо виставив на окрузі слабкого кандидата, який до того ж не мав ніякого відношення до Дрогобиччини, і так проводив свою виборчу кампанію, щоб підвищити шанси Романа Ілика на перемогу.

Окрім проаналізованих вище кандидатів в депутати, в окрузі кандидували також старі, вже відомі для виборців округу, претенденти на депутатський мандат, які намагалися його здобути на виборах 2012 р. – Павло Барнацький, Михайло Задорожний та Ігор Курус. Двоє перших йшли самовисуванцями і, по-суті, не змінювали своєї виборчої кампанії і навіть передвиборчих програм. Вони здебільшого залишилися такими ж, як у 2012 р.

Натомість, Ігор Курус абсолютно змінив свою виборчу стратегію. Він залучився підтримкою Радикальної партії Олега Ляшка (у 2012 р. він йшов самовисуванцем), а також заснував кілька громадських ініціатив: громадська кампанія “За відповідальну владу” та Раду народного депутата, до якої ввійшли голови сільрад та депутати міських і сільських рад округу. Насправді, це були бутафорні організації, які не принесли для І. Куруса очікуваного результату, а всі три останні кандидати набрали від 6% до 9% голосів виборців.

Підсумовуючи, слід зауважити, що загалом виборча кампанія у 121 ВО була доволі спокійною. Попри те, що результати голосування виявилися неочікуваними, під час спостереження не було зафіксовано брудних технологій, які б кандидати використовували один проти одного та, окрім кількох випадків непрямого підкупу виборців, на які ми звертали увагу впродовж довготермінового спостереження, не виявлено суттєвих порушень виборчого законодавства та різного роду маніпуляцій з виборцем, що впливало б на результати голосування.