Його звали Давид Пап

На днях ми справедливо багато згадували про Еріха Марію Ремарка, з огляду на 120-річчя з дня його народження. Справа навіть не в ювілеї, а в тому, що герої його романів через війну стають все ближчими до нас (або ми до них). Але як тоді не згадати Вільяма Голдінга, якого не стало в ці червневі дні 25 років тому. Його ж герої постійно з нами. Діти, які полюють на дітей – сьогодні далеко не метафора війни в мініатюрі…

Ремарк навчив нас бачити у війні лиши те, що в ній є – страждання, тваринність, приреченість, страх, безглуздість, жорстокість. Він нічого не сказав нам про те як уникнути війни. Не думаю, що він знав. Він лише намагався пояснити чому досвід переживання війни для її учасників не закінчується ніколи. Бо вже цієї однієї обставини, на його думку, достатньо для того, щоб війни повторювалися знову і знову.

З Голдінгом все інакше, хоча саме література і світові війни поєднують представників цих двох різних поколінь. Вони було однаковими добрими письменниками, хоч Ремарк так і не отримав свого літературного Нобеля, але перевершив Голдінга за тиражами своїх книг. Обидва вчителювали – Ремарк короткий час, Голдінг майже все життя.  Один був піхотинцем, інший моряком. Ремарк зустрів Першу світову в 17 років, потрапив на передову, отримав серйозне поранення від вибуху гранати, більше року провів в госпіталі і на фронт вже не повернувся. Голдінг пішов служити в 28 років і пройшов Другу світову майже від дзвінка до дзвінка (з грудня 1939 до вересня 1945). За це час він встиг взяти участь в потопленні уславленого гітлерівського лінкора «Бісмарк» (на який полював весь британський флот) і в якості командира десантного корабля-ракетоносця брав участь в операції з висадки союзників в Нормандії. Досвід війни по різному вплинув на обох (хоча порівняно з Голдінгом можна сказати, що Ремарк майже не бачив війни). Війна сформувала Ремарка і стала його життєвою школою, бо до того він по справжньому не стикався з дорослим життям. Голдінг на момент початку війни був вже сформованою особистістю з усталеними поглядами на світ – мав 5-річний досвід викладацької роботи, підробляв, працюючи в притулку для безхатченків, видав збірку поезій і встиг одружитися. Війна повністю змінила його.

Голдінг несподівано з’ясував для себе не лише те, як досвід війни впливає на людей і як вони його переживають, а чому вони є такими, якими є. Війна, для Голдінга, це лише ідеальне тло на якому виразно проявляються природні риси і типові якості людей. Він мав прикру нагоду переконатися, що зло не існує десь ззовні і уособлене в інших людях і спільнотах (етносах, націях, меншинах), а глибоко заховане в нас самих. Хоча «Володар мух» з’явився задовго до наукових експериментів Мілгрема і Зімбардо, таке враження, що він писав книгу маючи на руках результати з Нью-Хейвена і Стенфорда. Голдінг розчарувався в соціальному прогресі свідком якого був (а саме в цей час з’явилося звукове кіно, телебачення, холодильник, антибіотики, радіотелескоп, електронний мікроскоп, ксерокс, тостер, апарат штучного дихання), бо мав нагоду в неекспериментальних умовах довго і уважно спостерігати за тим як найрозумніше (найраціональніше) з на той момент існуючих суспільств деградувало до рівня тварин. Він дійшов висновку, що зворотною стороною нашого дорослішання і розвитку є моральний і духовний регрес. Чим розумнішими ми стаємо, тим вишуканіше і серйозніше ми виправдовуємо насильство стосовно інших – посилаючись, при цьому, на мораль, цінності, справедливість, порядок, ідею.

Більшість свого життя Вільям Голдінг пропрацював провінційним вчителем і вірив в педагогічну силу розуму. Він знав, що найбільш щирими у своїй жорстокості можуть бути діти, не обтяжені життєвим досвідом мудрістю та соціальними умовностями. На війні він побачив, що дорослі ніколи не перестають бути дітьми.

Вбивство рома, ім’я якого багато хто навіть не намагатиметься запам’ятати, вкотре переконує, що Голдінг був правий. Ні не в тому, що ми злі. А в тому, як ми пояснюємо зло спрямоване на інших. Серед різних способів виправдати застосування насильства [щодо ромів, лгтб, праворадикалів, лібералів, євреїв, афро-американців, атеїстів, мусульман, християн, іншомовних, хіпстерів, гопніків], аргументи  про мораль і цінності звучать найчастіше. До розуму апелюють найменше.