Кращі світові практики громадського активізму: Битва в Сіетлі

1999 рік, наближається міленіум. А у місті Сіетл очікується одна з найбільших подій в році: з’їзд Міністрів Світової Організації Торгівлі. На порядку денному надважливі питання по врегулюванню розходжень у економічному розвитку країн світу та допомозі бідним державам. Проте, на думку деяких організацій та громадських активістів, за цими «благородними цілями» заховалось бажання взяти під контроль світову економіку та посилити економічну експансію над бідними країнами.

Протистояння між транснаціональними організаціями та антиглобалістами назрівало з року в рік. Успішна кампанія 1998 року проти Багатосторонньої Угоди щодо Інвестицій (MSI) показала дієвість вуличних акцій. Представники сотень організацій виходили на вулиці під час з’їзду чергової міжнародної структури. Вони були впевнені, що такі організації як СОТ використовуватимуть міжнародні корпорації для поширення своєї економічної експансії та завдання шкоди всьому громадському суспільству, а особливо країнам третього світу.

Під одним протестним прапором зібралися організації, які займаються охороною праці, збереженням навколишнього середовища, захистом прав споживача, профспілки (включно з найбільшою профспілкою США – AFL-CIO), студенти, релігійні організації, анархісти (black bloc), ліві радикали.

12 липня Financial Times подала текст Доповіді ООН про розвиток людини, в якому йшлося, що ООН виступає «за єдині принципи для всіх транснаціональних корпорацій стосовно робочого права, екології, торгівлі, які необхідні для подолання складних наслідків глобалізації у бідних країнах».

16 липня Елен Купер з Wall Street Journal у своїй публікації попередив про масову мобілізацію активістів антиглобалістичного руху, яку слід очікувати під час наступної конференції СОТ у Сіетлі. Представники СОТ ніяк не відреагували на публікацію.

Напередодні з’їзду в Сіетлі протестні організації створили коаліцію для спільної дії та координації. Щоправда, їхні погляди на майбутні акції дещо розходилися. Більшість організації подали заявки на проведення акцій. Зокрема, AFL-CIO планувала змобілізувати своїх прихильників та пройти маршем від будівлі Washington State Convention and Trade Center (саме тут мав проходити з’їзд міністрів СОТ) до ділового центру Сіетла. Більшість організацій схилялись до просвітницького та публічного характеру акції.

Натомість, анархісти та ліві радикали просували концепцію прямої дії (direct action) яка б використовувала інструменти громадської непокори та акти вандалізму. Ці активісти та організації об’єдналися у спільну мережу, яку назвали Direct Action Network (DAN). Вони поставили перед собою чітке завдання: будь-якою ціною не дати делегатам з’їду потрапити до місця його проведення.

Вранці, 30 листопада, акція Direct Action розпочалась. Активісти сходились до будівлі Washington State Convention and Trade Center і за кілька хвилин взяли під свій контроль всі ключові вулиці та перехрестя. Одні проводили просвітницькі акції, інші збирали людей на марш, а хтось просто стояв з метою блокування доступу до будівлі. Людей було настільки багато, що кордон міліції, який оточив Washington State Convention and Trade Center, залишився повністю відрізаним від іншої частини міста. Делегати з’їзду не мали жодної можливості потрапити всередину.

Спершу міліція кілька разів спробувала прорвати кордон демонстрантів. Після чергової невдалої спроби шериф округу дав дозвіл на використання перцового аерозолю, шумових гранат та гумових куль. Міліція планувала прорвати кордон на Шостій авеню та Юніон стріт. В результаті прямого сутички з демонстрантами міліція була змушена відступити.

Такі доволі жорсткі кроки зі сторони правоохоронців спровокували анархістів та лівих радикалів до рішучих дій. Містом прокотились акти вандалізму, на дорогах спалахнути автомобільні шини та контейнери для сміття. Почалась ланцюгова реакція протестів.

Правоохоронні органи були не готові до такої кількості протестуючих та силового розвитку подій. Конференцію довелося перенести у зв’язку з тим, що жоден делегат так і не зміг потрапити у зал засідання. Мер міста оголив надзвичайний стан, ввів комендантську годину та заборону на проведення будь-який вуличних акцій. До міста прибула національна гвардія.

Почались арешти. За кілька днів міліція заарештувала близько 600 осіб. Переслідували всіх, не зважаючи на те, чи мали організатори акції дозвіл на її проведення. Найбільші сутички відбулися ввечері 30 листопада, коли озброєні правоохоронці відтісняли учасників демонстрацій від центру міста. Кілька видань написали про використання активістами запальних сумішей. Проте, ця інформацію не підтвердилась.

Загалом, 30 листопада на вулиці Сіетла вийшло близько 40 000 демонстрантів. Комерційні структури зазнали збитків на суму 20 мільйонів доларів. Керівник Департаменту поліції Сіетлу Норм Стампер після цих подій подав у відставку. 16 січня 2004 року за рішенням федерального жюрі місто Сіетл виплатило 250 тисяч доларів 157 арештованим в той день активістам. 30 січня 2007 року федеральне жюрі встановила, що правоохоронні органи під час арештів порушили 4 поправку до Конституції. Всі звинувачення з активісти було знято.

В цілому, Битва в Сіетлі стала найбільшою та найскандальнішою акцією протесту проти глобалізації та діяльності СОТ. В подальшому, тактику, яку застосували активісти 30 листопада 1999 року, було успішно використано під час протестів у ході зустрічей СОТ, Світового Банку та МВФ. Після цих подій активістами антиглобалістичних рухів було створено Independent Media Center – інформаційну мережу антиглобалістів, яка працює і досі у більше ніж 100 країнах світу.

Відео подій 30 листопада 1999 року в Сіетлі, зняте очевидцями

Трейлер до фільму «Битва в Сіетлі»

• «Битва в Сіетлі» – драматичний фільм про події 30 листопада 1999 року
• Сайт Independent Media Center – Indymedia

Якщо ви хочете розповісти про свою практику громадського активізму, яку ви вважаєте ефективною чи у вас є запитання про акції протесту в Сіетлі у 1999 році – пишіть на got@opora.lviv.ua.

Андрій Дутчак