Питання освіти у передвиборних програмах політичних партій
Позачергові вибори народних депутатів України відбудуться 21 липня, однак вже сьогодні зрозуміло, що політичний ландшафт країни зазнає радикальних змін. Чого варто очікувати у найближчому майбутньому від нових гравців, частково можна спрогнозувати, аналізуючи передвиборні програми політичних партій. У цьому дослідженні ми спробували з’ясувати чи зміниться політика у сфері освіти після виборів, зважаючи на обіцянки основних претендентів на перемогу.
Для аналізу було обрано передвиборні програми п’яти політичних партій, які за даними різних соціологічних досліджень долають п’ятивідсотковий бар’єр та проходять у Верховну Раду України: ВО «Батьківщина», «Голос», «Європейська Солідарність», «Опозиційна платформа – за життя», «Слуга народу», а також ще п’яти політсил, які знаходяться нижче прохідного бар’єра, однак опинилися у першій десятці рейтингу підтримки виборців: «Громадянська позиція», «Опозиційний блок», «Радикальна партія Олега Ляшка», «Сила і честь», «Українська стратегія Гройсмана».
Політичні партії – суб’єкти виборчого процесу 2019 року – нерівномірно висвітлили питання освіти у своїх передвиборних програмах. Окремі політсили обмежилися одним-двома пунктами («Радикальна партія Олега Ляшка»), інші відвели чверть програми власному баченню функціонування освітньої політики («Голос»), є й такі, які оминули увагою можливий подальший розвиток чи реформування освітньої політики в країні («Сила і честь»).
Продовження реформи освіти
Частина політичних партій, прямо цього не називаючи, фактично обіцяють у своїх передвиборних програмах продовжувати освітні реформи, започатковані останніми роками. Вони декларують підходи та принципи, на яких базується концепції Нової української школи (НУШ), та які закріплені у новому законі «Про освіту» та проекті закону «Про повну загальну середню освіту», проголосованому у першому читанні.
Зокрема, у партії «Голос» обіцяють прискорити реформу шкільної освіти, розвивати мережу опорних шкіл, створити умови для навчання дітей з особливими потребами, викорінити академічну недоброчесність, розвивати особистість кожного учня, формувати критичне мислення. Усі ці тези не перший рік присутні в освітньому дискурсі та важливі з точки зору поступальності реформ і продовження їх імплементації. Вочевидь, розуміючи значення ролі вчителя в успішності реформи НУШ, у партії «Голос» обіцяють запровадити безкоштовні лекції для підвищення кваліфікації освітян, а також належну підготовку тим вчителям, які працюють із школярами з особливими освітніми потребами.
Попри те, що у програмі Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» пропонують принципово переглянути всю систему освіти, її фінансування та структуру. Ключові підходи, на які при цьому планують опиратися, уже закріплені у ЗУ «Про освіту», хоч і потребують додаткових механізмів реалізації. Наприклад, програмна обіцянка партії «незалежно від того, куди дитина піде вчитися, у приватний заклад чи державний, гроші будуть іти за нею», відображена у пункті 10 Ст. 78 Закону та відома широкому загалу як принцип «гроші ходять за дитиною». Ще одна теза про те, що «доступ дітей та молоді до освіти не залежатиме від заможності їхніх батьків», співзвучна із засадами НУШ, що українська школа має бути важелем соціальної рівності та згуртованості. Ймовірно, про реалізацію підходу «гроші ходять за дитиною» йдеться і у програмі партії «Слуга народу»: «запровадимо рівноправність державних і приватних закладів освіти».
У передвиборній програмі партії «Громадянська позиція» фіксуємо обіцянку створення «умов для доступу людини до якісних освітніх послуг впродовж усього її життя; нових освітніх курсів і програм відповідно до викликів часу: дистанційного навчання, інтенсивних тренінгів з перекваліфікації безробітних громадян, адаптація навчальних програм до тенденцій і змін на ринку праці». Такий намір уже закріплений у Статті 8 ЗУ «Про освіту»: «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування створюють умови для формальної, неформальної та інформальної освіти дорослих. Складниками освіти дорослих є: післядипломна освіта; професійне навчання працівників; курси перепідготовки та/або підвищення кваліфікації; безперервний професійний розвиток». В передвиборній програмі партії «Українська стратегія Гройсмана» також пропонують розбудувати систему освіти дорослих для навчання впродовж життя, що вже не перший рік декларує Міністерство освіти і науки України.
Хоча і відсутні детальніші роз’яснення до тези програми партії «Опозиційна платформа – за життя» про «поступовий перехід до обов’язкової профільної спеціалізації в середній школі», можемо припустити, що йдеться про можливість опанування певної професії в межах здобуття повної загальної середньої освіти. Нагадаємо, що концепція НУШ передбачає, що профільна школа (10-12 класи) матиме два спрямування: академічне та професійне. У першому випадку йдеться про поглиблене вивчення окремих навчальних предметів та підготовку до вступу до закладів вищої освіти. У другому – поряд із здобуттям повної загальної середньої освіти, випускник опановуватиме професію, орієнтуючись на ринок праці.
Питання оплати праці освітян
Більшість програм політичних партій містять норму про підвищення заробітної плати та соціального статусу вчителя. У партії чинного Президента Володимира Зеленського «Слуга народу» обіцяють «запровадити базове матеріальне забезпечення педагогів на рівні трьох мінімальних зарплат», попри те, що норма вже передбачена ЗУ «Про освіту», зокрема п. 2 Ст. 61: «Посадовий оклад педагогічного працівника найнижчої кваліфікаційної категорії встановлюється в розмірі трьох мінімальних заробітних плат».
У ВО «Батьківщина» також обіцяють забезпечити «виконання закону, за яким базова зарплата освітян не може бути нижча за 3 мінімальні», а за п’ять років – «підняти заробітну плату освітян та викладачів до європейського рівня».
Про «забезпечення належного соціального статусу професії вчителя» йдеться також у передвиборній програмі «Громадянської позиції».
Політична партія «Опозиційний блок» пропонує враховувати регіональну специфіку для оплати праці педагогів і науковців та обіцяє «гідні зарплати вчителям та викладачам – не менше 1,5 середньої зарплати в регіоні».
Питання мови
Питання мови освітнього процесу вже кілька років залишається одним з найбільш обговорюваних не лише в Україні, але й у міжнародних інституціях. Більшість передвиборних програмах політичних партій не містять згадок про цей аспект, ймовірно, підтримуючи чинні норми ЗУ «Про освіту». Натомість «Опозиційна платформа – за життя» у своїй програмі послідовно відстоює можливість навчатися рідною мовою.
Нагадаємо, що Стаття 7 ЗУ «Про освіту» визначає, що мовою освітнього процесу в закладах освіти є державна мова (українська). Водночас національним меншинам гарантується право здобуття дошкільної та початкової освіти, поряд з українською, мовою відповідної національної меншини. Навчання у базовій на профільній школі мало б відбуватися державною мовою.
Однак оскільки ця стаття викликала серйозний резонанс серед національних меншин, (наприклад, Угорщина блокує проведення засідання комісії Україна-НАТО), то у проголосованому в першому читанні проекті закону «Про повну загальну середню освіту» передбачено поступовий перехід до викладання державною мовою. Зокрема, особи, які належать до національних меншин та мови яких є офіційними мовами Європейського Союзу, здобувають базову середню освіту державною мовою в обсязі не менше 20 % річного обсягу навчального часу у 5 класі, 40 % – у 9 класі, 60 % – у профільній школі. Під цю норму підпадають, наприклад, угорці, оскільки угорська мова є в переліку 24 офіційних мов ЄС.
Що стосується інших національних меншин, чиї мови не входять до переліку офіційних мов ЄС, то вони здобувають базову та профільну середню освіту державною мовою в обсязі не менше 80 % річного обсягу навчального часу. Через те, програма «Опозиційної платформи – за життя» містить обіцянку про навчання рідною мовою, очевидно, на всіх рівнях освіти.
Професійно-технічна освіта
Резонансним серед управлінців у сфері освіти залишається питання фінансування професійно-технічної освіти. В межах процесу децентралізації, значна частина витрат на функціонування закладів професійно-технічної освіти була перекладена на місцеві бюджети. Серед мотивів – це оптимізація витрат та орієнтація на регіональні потреби, які краще відомі місцевій владі. Попри наявність державних субвенцій на модернізацію та оновлення матеріально-технічної бази професійно-технічних навчальних закладів державної форми власності, більшість закладів скаржаться на брак фінансування для розвитку.
У партії «Голос», розуміючи проблему, все ж вважають, що «училища, коледжі й технікуми повинні мати належне фінансування з обласних бюджетів та автономію, необхідну для гнучкого реагування на потреби ринку праці». Натомість в «Опозиційній платформі – за життя» пропонують повернути «фінансування закладів професійно-технічної освіти з держбюджету».
У «Радикальній партії Олега Ляшка» бачимо констатацію проблеми браку фахівців на ринку праці: «через низькі доходи, а також внаслідок закриття закладів профтехосвіти, сьогодні столярів, зварювальників, будівельників і трактористів днем з вогнем не знайдеш». «Сучасну професійну освіту за стандартами ЄС, щоб кожен міг опанувати актуальну професію» обіцяють забезпечити в «Українській стратегії Гройсмана». Пріоритетним визначають в «Опозиційному блоці» розвиток професійної та середньої спеціальної освіти, як гарантії працевлаштування молодого фахівця з гідною оплатою праці. Однак жодна з політсил не пропонує способів вирішення констатованих проблеми чи механізмів реалізації обіцянок.
Вища освіта
Питанням вищої освіти у передвиборних програмах політичних партій, що ми досліджували, приділено чи не найменше уваги. Окремі тези щодо напрямків розвитку вищої освіти фіксуємо в таких суб’єктів виборчого процесу як «Слуга народу» та «Українська стратегія Гройсмана». Партія чинного Президента пропонує оптимізувати мережу закладів вищої освіти. У чинного Прем’єр-Міністра обіцяють нову якість вищої освіти та ефективне поєднання університетської освіти та науки.
Окремі підходи та механізми фінансування вищої освіти фіксуємо у передвиборних програмах партій «Голос» та «Громадянська позиція». У «Голосі» пропонують, щоб обсяг бюджетної підтримки університету залежав від кількості студентів, наукових публікацій (у першу чергу — в міжнародних рецензованих наукових виданнях), інших показників якості, а також враховував особливості спеціальностей. У «Громадянській позиції» вважають, що університети мають перетворитися на генераторів нових знань, для цього обіцяють запровадити державну підтримку освітянських наукових проектів на конкурсній основі. Нагадаємо, що в Україні започатковано конкурсний відбір науково-технічних розробок за державним замовленням, одним з критерії якого є спрямованість на отримання науково-технічного (прикладного) результату, доведеного до стадії практичного використання.
У передвиборній програмі «Європейської солідарності» обіцяють інвестувати у реформування і розвиток освіти, сприяти тіснішій її взаємодії з економікою. «Українська молодь має отримати можливості для освіти, працевлаштування і розвитку за підтримки прозорих державних програм», вважають у партії.
Аналіз передвиборних програм ключових претендентів на формування нового уряду в Україні показує, що принаймні на рівні концептуальних підходів, радикальних змін в системі освіті очікувати не варто. Частина політичних партій декларують підтримку реформам Нової української школи та принципам, на яких вона базується: розвиток мережі опорних шкіл, забезпечення умов для якісної інклюзивної освіти, посилення професійної складової у профільній школі тощо. Також політсили обіцяють реалізувати норми нового ЗУ «Про освіту», зокрема в частині, що стосуються оплати праці вчителів, створення умов для навчання дорослих впродовж життя.
Серед того, що різниться у передвиборних програмах та може зазнати нормативних змін – це питання мови освітнього процесу. Окремі політичні партії відстоюють можливість навчатися рідною мовою, вочевидь не погоджуючись з нормою про здобуття освіти повністю чи частково державною мовою. Також розійшлися підходи політиків і щодо фінансування професійно-технічних закладів освіти: деякі партії пропонують повернути фінансування з державного бюджету.
Більшість передвиборних програм не дають відповіді на питання, як саме партії збираються втілювати свої обіцянки в життя. А це, як показує досвід, чи не найважливіша перешкода для реалізації нових ідей та підходів.
Першоджерело: Лівий берег