Проблема незаконної вирубки лісів. Дивимося в корінь

Незаконну вирубку дерев варто сприймати не лише як явище, а як частину більшої проблеми — управління лісовими ресурсами та подолання корупції. З одного боку, це спільна відповідальність виробників, торгівельних компаній, покупців та споживачів деревини. З іншого, наслідок інституційних й економічних недоліків в управлінні галуззю, а також недоліків, пов’язаних із відповідальністю за порушення та обліком деревини. 

Перша обставина підводить нас до питання: хто вирубує ліси. Консультант зі сталого розвитку лісового господарства Дмитро Карабчук говорить:

“Темою незаконних рубок я займаюсь останні кілька років. Є різні типажі. Класичний приклад: коли людина купила, стрічкову пилу, яка має два колеса, приєднала до свого тракторця, поїхала в ліс і зрубала кілька дерев. Далі попиляла на дошки, склала в причіп і повезла. Інший варіант, коли людина йде працювати у державний лісгосп. Її основне завдання охороняти ліс, але натомість вона дозволяє таким як перший типаж та більш масовим виробникам вивозити невраховані обсяги лісу. А якщо піднятися ще вище, там вже організована злочинність, коли люди купують незаконно зрубану деревину й вивозять закордон”.

Так трапляється тому, що дуже складно довести, що лісник “зробив нижчим” кожне дерево на 1-2 м і таким чином створив надлишкові прибутки”, пояснює експерт.

Поговоримо детальніше про другу обставину, оскільки вона, як бачимо, значною мірою, є передумовою першої. До інституційних недоліків віднесемо суміщення господарчих та регуляторних функцій, які мають виконувати профільні державні органи. Це зумовлює корупційні ризики та низький рівень контролю за використанням лісових ресурсів. 

 “У 2014 році почалися дискусії, яким чином системно змінити лісове господарство. Навіть у коаліційній угоді Парламенту були важливі пункти про розмежування формування лісової політики, її реалізації, контрольно-ревізійних та господарчих функцій” — розповідає народний депутат VIII скликання, колишній секретар комітету екології Остап Єднак .

Ідею розподілити функції підтримує чинна народна депутатка Оксана Савчук:

“Частину функцій контролю необхідно передати місцевому самоврядуванню, щоб після створення ОТГ, громада відчула себе на своїй території господарем”— вважає депутатка

Дмитро Карабчук пропонує прийняти законопроект про обговорення заходів, які планують, лісгоспи з місцевими громадами. 

Іншим інституційним недоліком є те, що об’єднання “Укрдержліспроект”, фактично має монопольне право займатись лісовпорядкуванням через відсутність конкуренції. Будучи господарюючим суб’єктом, ВО “Укрдержліспроект” робить це договірних засадах із постійними лісокористувачами. Таким чином виникає конфлікт інтересів, що знову ж таки, призводить до корупційних ризиків під час проектування та призначення рубок. Вирішити це питання могло б передання  “Укрдержліспроекту” у підпорядкування Міністерству екології та природних ресурсів України. У подальшому варто створити законодавчі умови для конкуренції інших суб’єктів господарювання.

Економічні недоліки управління лісовими ресурсами частково пов’язані зі змінами, які були внесені у Податковий кодекс України у 2018 на підставі ухвалених законів “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законів України щодо стимулювання створення та діяльності сімейних фермерських господарств” та “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо покращення адміністрування та перегляду ставок окремих податків і зборів”. Закони прямо суперечать базовим принципам податкового законодавства: стабільності та справедливості (ст. 4 ПКУ). Оскільки, відповідно до них, Природно-заповідні фонди (ПЗФ) також мають сплачувати податок на лісові землі, які вони зобов’язані охороняти не маючи прямих доходів від них.  Це перешкоджає розвитку мережі таких фондів та покращенню їхньої матеріально-технічної бази. Наголошуємо, що ПЗФ є постійними лісокористувачами. Для покращення ситуації, варто було б звільнити від сплати податку за лісові землі підприємства, установи та організації на базі об’єктів природно-заповідного фонду (біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища).

Інша економічна проблема полягає у тому, що регіони з високим рівнем лісистості, отримують незначну частину доходів від діяльності лісогосподарських підприємств. Тому варто було б перенаправити рентну плату за спеціальне використання лісових ресурсів із державного бюджету до місцевих, внесши зміни до бюджетного законодавства.

Щодо недоліків, пов’язаних із відповідальністю за порушення, одним з них є відсутність нормативного визначення поняття “незаконна порубка”. Існує тільки судове тлумачення, що наведене у постанові Пленуму Верховного суду України №17 від 10.12.2004. У ньому, незаконною порубкою дерев і чагарників називають порубку, вчинену без  відповідного  дозволу;  за  дозволом,  виданим  із порушенням законодавства;  до початку чи після  закінчення встановлених у  дозволі  термінів;  не  на призначених ділянках чи понад установлену кількість;  не тих порід дерев,  які визначені в дозволі; порід, вирубку яких заборонено. Відсутність такого пояснення у законодавстві тягне низку правових наслідків: складнощі у кваліфікації злочину, питання щодо вилучення деревини, маніпуляції у ЗМІ, труднощі у формуванні об’єктивної  статистичної звітності. 

До того ж, як показує практика, незаконно зрубана деревина, що потрапила на баланс підприємства, вважатиметься легальною. Як вирішити цю проблему?

“Цікава практика існує у Європейському Союзі, що, нагадаю, є основним ринком для української деревини, як напівфабрикатів, так і готової продукції — зауважує Остап Єднак. — Вони запровадили систему відслідковування походження деревини. Якщо підприємець десь вкрав деревину, легалізував її через певний ланцюжок і не може довести  походження, до нього будуть великі питання. Якщо до ЄС ввезли незаконну деревину, на експортера накладають санкції. Я думаю, Україні теж треба впроваджувати такий підхід”.

Іншою проблемою, пов’язаною із відповідальністю за порушення, є відсутність спеціального складу адміністративного правопорушення за використання гусеничної техніки під час лісосічних робіт або трелювання деревини струмками та водостоками. Водії не зобов’язані пред’являти патрульній поліції, екологічним інспекторам чи іншим правоохоронним органам товарно-транспортні накладні на деревину, що транспортується. Немає відповідальності за спотворення документів про відведення рубки та звітності про обсяг заготовленої деревини. Останнє створює умови для появи необлікованої деревини. 

Коли призначається суцільна санітарна рубка, у більшості випадків не враховується реальний стан дерев. Не оцінюється негативний вплив від суцільних рубань на сусідні ділянки лісу. Не враховується екологічний вплив рубки на навколишні території та об’єкти. Ситуацію могло б поліпшити вдосконалення процедури призначення суцільних санітарних рубок у “Санітарних правилах в лісах України”, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України №555 від 27.07.1995 р.

Щодо недоліків в обліку деревини, екологи та фахівці із лісогосподарювання нарікають, що передбачені законодавством механізми не працюють або є недостатньо ефективні. На це є кілька причин: непрописані процедури проведення обліку, відсутність коштів у державному бюджеті на якісний моніторинг лісів, лісові господарства мають можливість приховати повну інформацію. 

2 червня 2020 Верховна Рада ухвалила законопроєкт про внесення змін до Лісового кодексу України щодо проведення національної інвентаризації лісів. Народний депутат, член комітету ВР з екологічної політики та природокористування та співініціатор законопроєкту Едуард Прощук розповів:

“На моє переконання, в нас немає чіткого державного обліку лісів. Статистичні дані громадських активістів, держлісагентства, зацікавлених осіб дуже різняться. Сподіваюсь, що завдяки інвентаризації, ми чіткіше зрозуміємо, чим володіємо. На думку фахівців похибка складатиме не більше 3%. Вперше в Україні будуть визначені показники поточного приросту насаджень, необхідні для оцінки інтенсивності лісокористування”. 

Його думку поділяє консультант зі сталого розвитку лісового господарства Дмитро Карабчук:

“Інвентаризації у нас ніколи не було. Я так кажу, бо інвентаризація — це не тільки збір статистичних показників. Раніше лісгоспи заповнювали форми, які потім опрацьовували в єдиному центрі і таким чином відбувався облік лісів. Але інвентаризація передбачає збір інформації в полі”. 

Однак, експерт застерігає: 

“Інвентаризація лісів — це перший крок, який дасть можливість планувати подальші. Але я б не ідеалізував цей інструмент. Він не відповість на всі питання про рівень незаконних вирубок, взаємозв’язки у бізнесі, раціональне використання лісу”.

Народний депутат VIII скликання, колишній секретар комітету екології Остап Єднак ставиться до змін до Лісового кодексу ще критичніше:

“З одного боку добре, що ми вдосконалили норми інвентаризації лісів. Але з іншого, подібні норми були в попередній версії законодавства.Обов’язок держлісагентства проводити інвентаризацію лісів прописаний у положенні про держлісагентство. Її потрібно було робити. Питання: скільки це вартує і чи достатньо буде бюджетних коштів. Чи зможемо ми застосувати сучасні технології, зокрема, супутниковий моніторинг лісів?”

Аналітик міжнародної благодійної організації “Екологія-Право-Людина” Петро Тєстов доводить:

“Раз на 10 років кожен лісгосп проходить лісовпорядкування. Кожну ділянку обходять, визначаючи усі необхідні показники. Але досі немає затвердженої інструкції, як робити лісовпорядкування тому. Велике питання, чому цю інструкцію досі не затвердили, але займаються інвентаризацією”. 

Тєстов також зазначає, що лісова галузь потребує системних реформ. Які це мають бути реформи і яких покращень потребує законодавство сьогодні?

У експертів та представників органів влади є консенсус, щодо розподілу функцій формування лісової політики, господарювання і контролю між різними органами. 

Голова Громадської ради Держлісагентства України Василь Масюк переконаний, що лісова політика має виходити з функцій лісу, відповідно до того, які з них пріоритеті: “ліс як резервуар прісної води” , “ліс як ресурс деревини”, “ліс як рекреаційна зона”. 

Крім того Масюк наголошує, що в українському законодавстві немає чіткого визначення лісу. Отже незрозуміло, що значить “незаконна вирубка лісу”. На його думку, ліс має бути визначений у законодавстві як ділянка з чіткими межами призначена для ведення лісового господарства на які ростуть або будуть рости дерева. 

Остап Єднак зазначає: 

“У парламенті зараз законопроект “Про екологічний контроль”. Закликаю депутатів проголосувати за нього, щоб удосконалити моделі екологічного контролю і перезавантажити екоінспекцію. Щодо рубки, потрібен незалежний орган екологічного контролю, щоб приїхали потужні експерти, незалежні не зі структури обласного лісового господарства, об’єктивно поглянули на ситуацію і дали висновок. Якщо вони виявлять порушення, винні мають бути притягнуті до відповідальності”.

Стаття створена на основі онлайн-дискусії “Безцінний ліс: стратегія управління (не)вичерпним ресурсом”, яку організувала Громадянська мережа ОПОРА у межах проєкту “Регіональний порядок денний для народних депутатів”, за підтримки Програма РАДА, що виконує Фонд Східна Європа. Трансляцію дискусії можна переглянути за гіперпосиланням.