Тарас Возняк: «У мене з Порошенком не шлюб по-любові, а шлюб з розрахунку»

В одномандатному виборчому окрузі №122 досі офіційно не зареєстровано жодного кандидата у народні депутати, хоча 25 вересня збігає час відведений законом для подачі документів до ЦВК. Серед ймовірних претендентів згадують діючого народного депутат від цього округу Василя Пазиняка (Народний Фронт), командира 24-ї окремої механізованої бригади імені Данила Галицького Олександра Павлюка (ВО Батьківщина),екс-начальника Західної регіональної митниціТараса Козака (самовисуванець), командира 4-ї роти добровольчого батальйону «Дніпро» Володимира Парасюка (самовисуванець), депутата Львівської обласної ради від ВО «Свобода» Михайла Барбару, мера Рави-Руської Ірину Верещук, голову Громадської ради «Яворівщина» Сергія Савуляка (самовисуванець).

Від партії «Блок Петра Порошенка» в окрузі балотуватиметься політолог Тарас Возняк. Ми поспілкувалися з ним в офісі Незалежного культурологічного часопису «Ї», засновником й головним редактором якого він є.

– Як так сталося, що Ви балотуєтесь до Верховної Ради? За яких обставин Ваша кандидатура почала розглядатися на посаду кандидата у народні депутати?

– Обставини дуже прості. Десь років майже 30 назад я почав працювати у так чи інакше в якихсь сферах, які можна назвати політичними. Я думаю, що за 30 років трошки дозрів до того, щоб стати на першу сходинку, стати кандидатом в депутати. От і вся історія.

– Це була Ваша ініціатива?

– Не було ніякої моєї ініціативи. Ми просто зустрілися з Юрієм Луценком і він каже, що є один округ (одномандатний мажоритарний виборчий округ №122 – Ред.), який тобі близький, ти займався Жовквою довший час. Я видавав журнал про Жовкву, і ще свого часу у 2002 році ми з тодішнім головою Львівської обласної державної адміністрації Мироном Янківим ініціювали відновлення Жовкви. Я власне писав документ для тоді голови Ради національної безпеки і оборони з обґрунтуванням того, чому потрібна Жовква, як місто потрібно розвивати, чому це ідеальне місце. Мало того, чому в Жовкву треба перенести українсько-польський університет, котрий заснували тодішні президенти Кучма і президент Кваснєвський. І так почалася ця давня-давня історія. Звичайно були внутрішні жовківські ентузіасти. Пам’ятаю Петро Комар, тодішній голова Жовківської райдержадміністрації, який дуже цим перейнявся. І так справа пішла. І тому це природний наслідок. Він (Юрій Луценко – Ред.) сказав, що ось є цей округ, давай допоможи нам підтягнути партію (Блок Петра Порошенка – Ред.)

– Ця зустріч була під час партійного з’їзду Блоку Петра Порошенка?

– Ні, це було не на з’їзді. Це було у Львові, буквально тут. Я на з’їзді не був, я не є партійним, я ніколи не був в КПСС, ні в якій іншій партій взагалі. Надіюсь, що так і відійду у кращий світ безпартійним. Сподіваюсь принаймні (сміється).

– На з’їзді, коли затверджували кандидатів-мажоритарників в одномандатних округах Ваша кандидатура розглядалася?

– Так, моя кандидатура була проголосована. Попередньо я дав свою словесну згоду на те, що готовий балотуватися і вона, як бачите, була затверджена на з’їзді.

– Ви частина тенденції, яка виникла сьогодні, коли громадські активісти, лідери думки, авторитетні особи вперше за довгий час свідомо вирішили йти у політику. Що це для Вас означає? Чому саме у цей момент?

– Я не вважаю себе яким надзвичайно великим лідером, надмірно великим громадським активістом чи авторитетом. Це моє особисте рішення. Я можу запропонувати лише свій особистий досвід, свої особисті знання і нічого більше. Український народ може його обрати, а може і не обрати. Якщо він обере щось інакше, то він обере свою долю, якусь інакшу. Очевидно він буде правий.

– Чи не хотіли Ви йти по партійному списку?

– Хотіти – одне, а могти – друге. Я не є членом ніякої партії, а тому претендувати на це я абсолютно не міг. Тим більше, що таких пропозицій ніхто не висував. Я зі своєї сторони нічого ні від кого у житі не просив і не буду просити… Особиста перемога в окрузі є лише одним з моїх завдань. Як на мене найголовніше моє завдання є збільшити кількість голосів, які будуть віддані за Блок Петра Порошенка, ну і УДАРу. І в цьому контексті я бачу своє завдання двояким, а не тільки одиничним. По суті я роблю послугу Блоку Петра Порошенка.

– Яким чином буде організована робота передвиборчого штабу в масштабах Львівської області та Вашого округу?

– Я працюю не тільки в масштабах Львівської області. Я працюю й в масштабах України. Буквально пів години тому звідси вийшла знімальна група телебачення «Голос Америки», не того, яке йде українською мовою на українському телебаченні, а виходить англійською, іспанською, португальською, німецькою іншими мовами. Ми з ними зробили достатньо великий блок. Я працює на дещо інших обширах. Що стосується Львівської області, то звичайно працюю з місцевим телебаченням і так далі. Що стосується команди, то я ще не настільки досвідчений у цих справах. Вона тільки формується, виборча кампанія тільки починається. Мої уявленні про технологічне ведення кампанії ще в процесі змін… Виборчий штаб Блоку Петра Порошенка в області вже очолив Петро Адамик. Відносно окружного штабу ще невідомо, але я буду надіятись, що дасть згоду Ігор Самардак (голова Жовківського районного осередку партії УДАР – Ред.), який раніше працював у цьому окрузі (був кандидатом у народні депутати від партії УДАР у 2012 – Ред.). Він знає виборчі реалії достатньо добре. Молода команда місцевого осередку УДАРу становитиме основу команди. Чотири роки назад писав ідеологію цієї партії, а тому відчуваю певне розуміння цих людей і надіюсь, що вони поділяють мої погляди.

– А як щодо Вашої офіційної реєстрації в ЦВК?

– Процес іде. Здається до 25 вересня подача документів. Цим займається партія у Києві. Лише після реєстрації можна буде з людьми говорити предметно. В іншому разі це як вилами по воді писано, не солідно. Часу залишається дуже мало, три тижні. Але війна, немає ради.

– Чи не лякає Вас той факт, що на відміну від міста Львова, де Ви людина публічна, для мешканців Яворівського та Жовківського районів Ви мало відома людина?

– Мене ніщо не лякає. У тому числі мене не лякає те, що мешканці цих районів оберуть собі того, кого вони собі оберуть. Це їхня доля, це їхня воля. Вони вибирають долю своїх дітей, своїх батьків, свого особистого майбутнього. Моя справа запропонувати їм свої можливості, а їхня справа – вибрати свою долю. От і все.

– Що Ви їм запропонуєте?

– Я думаю те, що я можу їм запропонувати це бачення цієї країни, яку ми можемо чи хочемо побудувати. Тут зараз є один такий парадокс, що усі хочуть заквітчаної, щасливої, процвітаючої, а ще квадратної України. Тобто ніхто, насправді, реально не думав над тим, якими мають бути інститути України, що потрібно змінити і так далі, і так далі.  Виходять як правило патріоти. Під час минулої виборчої кампанії виходила велика купа патріотів, котрі били себе в груди, ходили у вишиванках, співали пісень, стояли в церкві кожну Божу неділю, правда тільки під час виборів, а після цього вже ні. І за них проголосували, а в результат отримали те, що отримали. Ці люди, які значною мірою не знали, що зробити з цією країною, а все це призвело до того до чого воно призвело. Призвело до цієї катастрофи. І так продовжувалося не одне десятиліття, два з половиною десятиліття одне й те ж саме. Якщо народ не хоче свідомо і прагматично вибрати своє майбутнє, так як європейці, які не співають ,у вишиванках не ходять, а просто беруть калькулятор і рахують чи їм це вигідно чи ні. А тому вони багаті, щасливі і незалежні, а ми – ні. Тому поки наш народ не стане розумним – щастя йому не бачити.

– Чи готовий український народ за такий короткий період часу та за таких умов порозумнішати?

– Це він сам має дати відповідь. Я бачу позитивний приклад, коли український народ за один тур обрав не дуже красивого, не дуже співочого, так як Віктор Ющенко, не дуже високого як Віктор Янукович чоловіка, уже втомленого життям чоловіка, який працює по 24 години на добу. Видно, що він має не дуже сильне здоров’я. То я так думаю, що народ проявив велику мудрість на цьому етапі. Можливо після цього Порошенко нам не буде потрібен, але на цьому етапі народ проявив цю мудрість. Якщо він проявить її ще раз, то це можна назвати тенденцією, а якщо ні, то це можна назвати випадком. Я б хотів, щоб вони стали закономірністю.

Ви ж бачили як голосують європейці. Навіть цей казус шотландської незалежності. Вони взяли калькулятор і просто порахували. Нам би це не сподобалось, бо ми самостійники, ми хочемо самостійної України. Ми йдемо романтично в бій з шаблями на танки чи з застарілими АК-47 на їхні «Гради» й інші ракетні комплекси. Романтизм до якоїсь межі потрібен, але не при будівництві держави. Парламент це не є місце, де збираються патріоти і люди екзальтовані. Парламент це місце, де треба сидіти днями й ночами і читати занудні документи, правити й писати занудні документи. Це занудна й достатньо неприємна робота. Чомусь усі думають, що бути депутати це почепити значок і ходити по церквах чи по мітингах і бити себе в груди. Це дуже скучна, дуже неприємна робота.

Я колись був депутатом у Львові першого демократичного скликання. Я собі пригадую наскільки було, навіть, скучно для мене просто читати ці рішення, одне за другим, перечитувати коми, а за кожною комою щось сховане. При тому всьому, що це був початок 1990-х років ще на межі, коли розвалювалася совєцька влада.

– Чи Ви знаєте своїх конкурентів в окрузі? Що Ви можете сказати про них?

– Погляньте на американський Конгрес чи Сенат. Там немає випадкових людей, котрі вискочили і просто комусь подобається. Там люди, які працюють в політиці роками, десятиліттями. Це професійні політики. Так має бути у нас.

А що у нас?! Спочатку обирали співаків, співачок, масажистів… Що це за підхід до парламенту?! Це приниження парламенту. Свого часу один з римських імператорів завів у парламент коня і сказав, що цей кінь буде моїм сенатором. Після цього наші президенти заводили таких самих коней і лошиць. Це ж профанація парламентської роботи. Зараз усі позатягували, особливо одна партія, безліч людей у камуфляжних формах.

От буде іти по нашому окрузі теж військовий чоловік – командир 24-ї механізованої бригади (Олександр Павлюк – Ред.). Він зараз кине бригаду і піде в депутати. А хто ж буде бригадою керувати? Що ж це за підхід до справи? Я з повагою ставлюся до цього чоловіка, знаю, що він чоловік достойний.  Мало того, судячи з того в яких боях була ця частина, вона давала собі раду. Чудесно, але… кожен має займатися своєю справою. Не тому, що я хочу на це місце. Нам професійних військових бракує.

Про інших претендентів поки що не знаю. Коли вони зареєструються можна буде говорити предметно. Про Павлюка я от тільки на сайті ВО «Батьківщина» прочитав, що його затвердили на партійному з’їзді. Усе, що я знаю.

Розмовляв Тарас Радь, політолог, Львівське представництво Громадянської мережі ОПОРА