Як держава сприяє розвитку транскордонної співпраці

У прикордонних регіонах України транскордонне співробітництво — один з постійних пріоритетів регіонального розвитку. Серед іншого, тому що це можливість залучити додаткові кошти, зокрема у межах програм міжнародної технічної допомоги. На приклад, у Стратегії розвитку Львівщини до 2027 року транскордонна співпраця розглядається як ефективна форма міжнародного партнерства. 

“Розвиток транскордонного співробітництва сприятиме активізації економічних, соціальних, науково-технічних, культурних, екологічних та інших зв’язків між територіальними громадами прикордонних реґіонів, розвитку транскордонного туризму, пожвавлення співпраці освітніх установ, зокрема в частині організації міжнародних студентських обмінів та реалізації нових міжнародних навчальних програм, формування єдиного інформаційного простору для науково-дослідних установ та ВНЗ, захисту та промоції об’єктів світової культурної спадщини” —  йдеться у документі

У Стратегії розвитку Львівщини до 2020 року транскордонна співпраця була окремою операційною ціллю стратегічного напряму “Відкриті кордони”.

У Стратегіях розвитку Івано-Франківщини до 2020 та 2027 року міжнародна, і зокрема, транскордонна співпраця не виносились у  цілі. Натомість, для регіону пріоритетним напрямом був і залишається розвиток туризму, що передбачає створення транскордонних туристичних маршрутів, організацію навчання для підготовки фахівців туристичного супроводу. 

Чи так само актуальне це питання на державному рівні, як на місцях? Транскордонна співпраця фігурувала у програмах та публічних заявах багатьох народних депутатів під час їхніх передвиборчих кампаній. Однак, у перші місяці роботи Верховної Ради IX-го скликання парламентарі виявляли слабкий інтерес до проблем у сфері транскордонної співпраці. 

Кабінет Міністрів вбачає в активізації транскордонного та міжрегіонального співробітництва одне з головних завдань Державної стратегії регіонального розвитку на період до 2027. Водночас, поспішне розроблення урядом Державної програми розвитку транскордонного співробітництва на 2021 – 2027 роки без залучення органів місцевого самоврядування сприймається останніми, як сигнал згортання державної підтримки транскордонного співробітництва. 

Які проблеми є у сфері транскордонного співробітництва та як держава могла б сприяти їх вирішенню? 

У  Стратегії регіонального розвитку (2021-2027) визначені такі проблемні питання:

• низька активність суб’єктів транскордонного співробітництва у реалізації проєктів;
• відсутнє постійне джерело фінансування проектів транскордонного співробітництва;
• неспроможність обласних державних адміністрацій забезпечити належне співфінансування масштабних інфраструктурних проектів; 
• низька якість проєктного менеджменту на місцях.

У Стратегії розвитку Львівщини (2021-2027) як негативний фактор розглядається відставання Львівщини від сусідніх Люблінського і Підкарпатського воєводств за низкою показників соціально-економічного розвитку: природним приростом населення, валовим регіональним продуктом на 1 особу, обсягами реалізованої промислової продукції тощо.

Необхідними умовами для активізації транскордонного співробітництва, на думку авторів стратегії, є:

• створення мереж транскордонної співпраці;
• створення грантових центрів та залучення грантових коштів на реалізацію проєктів регіонального розвитку; 
• розбудова прикордонної інфраструктури, відкриття нових пунктів пропуску; 
• стимулювання збільшення товарообігу між Львівською областю та країнами ЄС.

Виконавча директорка Асоціації  органів місцевого самоврядування “Єврорегіон “Карпати” Галина Литвин вважає однією з проблем у виробленні стратегії транскордонного співробітництва те, що до розроблення Програми транскордонного співробітництва на 2021-2027 не залучені представники органів місцевого самоврядування.

“Чи держава дійсно чує тих, хто реально реалізовує проєкт транскордонного співробітництва? Так виглядає, що ні”

Литвин обурюється, що цілі прикордонних областей мало чим відрізняються від цілей регіонів, що не мають кордону. Це на її думку свідчить, що держава не має особливого підходу до розвитку прикордонних областей і не консультується з фахівцями на місцях, які могли б допомогти цей підхід виробити. 

“У  2008-2010 роках на рівні Міністерства регіонального розвитку функціонувала міжвідомча координаційна рада з транскордонного співробітництва єврорегіонів,  — говорить виконавча директорка “Єврорегіону “Карпати”. — Завдяки подібному формату можна узгоджувати ключові напрями і цілі. Адже ми мусимо враховувати пріоритети регіональної політики ЄС, що є основним донором транскордонних програм. До того ж наші власні пріоритети різняться на державному і локальному рівні. Для держави у пріоритеті буде: розбудова кордону, підвищення доступності до території. Але на рівні громад, пріоритети інші: збереження історичної і культурної спадщини, будівництво очисних споруд, співпраця між людьми”.

Серед проблем галузі Галина Литвин також виокремлює недостатнє і несвоєчасне бюджетне фінансування та відсутність дієвого механізму співфінансування. 

Народна депутатка VIII-го скликання Оксана Юринець наголошує що транскордонна співпраця, є важливою складовою державної політики і для її реалізації необхідна ефективна взаємодія між Кабінетом Міністрів, депутатами, органами місцевого самоврядування, громадськими об’єднаннями.

“Як Ви знаєте, раніше ми не мали можливості продавати свою продукцію на Європейський ринок. У нас не було спеціальних дозволів. Велику частину ринку контролювала саме польська сторона. Ситуація змінилась після зустрічі двох прем’єр міністрів. Кожен на своєму рівні має взаємодіяти: уряд, Президент, місцеве самоврядування, Парламент, громадські організації і об’єднання”.

Народний депутат Павло Бакунець також вважає необхідною співпрацю на різних рівнях. На його погляд парламентарі недостатньо поінформовані про програми транскордонної співпраці  “Польща-Білорусь-Україна”.

Голова Косівської районної ради Павло Ванджура називає головною проблемою у транскордонному співробітництві фінансування проєктів.

“Законодавче поле нікого ні в чому не обмежує, — доводить він. — А що стосується співфінансування, тут необхідна значна державна підтримка. Вона має відображатись в державному бюджеті окремим рядком. Бо якщо нам підтримають великий інфраструктурний транскордонний проєкт, забезпечити його співфінансування з місцевого бюджету навіть на 10% досить важко. З іншого боку, нас підтримує Івано-Франківської ОДА та обласна рада коштами з обласного бюджету”.  

Заступник голови Івано-Франківської обласної державної адміністрації Дмитро Романюк переконує, що активізація транскордонної співпраці має відбуватись у трьох напрямах. За його словами:

“Якщо говорити про посилення транскордонного співробітництва, є сенс працювати у трьох напрямах. Перший: лобіювання посилення політики східного партнерства на рівні Європейського Союзу. Другий: лобіювання інтересів української сторони перед органами управління тих чи інших програм. Третій напрям роботи:підвищення спроможності безпосередньо самих аплікантів від української сторони”.

Підсумовуючи, можемо зазначити, що головним стримуючим чинником у розвитку транскордонної співпраці є відсутність постійного джерела фінансування проектів транскордонного співробітництва. Але поруч існують такі проблеми як відсутність діалогу між тими, хто розробляє стратегію транскордонної співпраці і тими, хто її реалізовує, а також не узгоджені між собою пріоритети місцевої і державної влади.

Стаття створена на основі онлайн-дискусії “Як уникнути згортання державної політики транскордонної співпраці”, яку організувала Громадянська мережа ОПОРА у межах проєкту “Регіональний порядок денний для народних депутатів”, за підтримки Програма РАДА, що виконує Фонд Східна Європа.  Трансляцію дискусії можна переглянути за гіперпосиланням.