Як залучати приватні інвестиції в охорону культурної спадщини, щоб не нашкодити їй?

Збереження культурної спадщини і туризм є пріоритетами розвитку як Львівщини так і Івано-Франківщини. Примітно, що у стратегіях розвитку Львівської та Івано-Франківської областей до 2020 року, ці два напрями доповнюють один одного: культурні пам’ятки розглядають як ресурс для розвитку туризму в регіоні. 

Такий підхід зрозумілий. Оскільки коштів із державного та місцевих бюджетів не достатньо, щоб підтримувати у належному стані усі культурні пам’ятки, логічно залучати приватні інвестиції. Зокрема, інвестиції туристичного бізнесу. 

Для цього законодавством передбачені низка механізмів. Один із них — концесія. Тобто, договір передачі природних багатств, підприємств, інших об’єктів, якими володіє держава чи громада, у тимчасове користування іншим державам, фірмам, приватним особам. У нашому випадку йдеться про передачу культурної пам’ятки у користування підприємцям, які дбатимуть про її збереження відповідно до норм, передбачених законодавством. Народний депутат Тарас Батенко наполягає на ефективності саме цього механізму.

“Якщо ми не застосуємо концесійний принцип, то гроші на історичні пам’ятки ніколи не знайдуться, — говорить депутат. — Це питання не тільки спроможності місцевих бюджетів, а й державної політики. Якщо на національному рівні не буде політики, що сприяє частковому переданню пам’яток у приватні руки, проблема не вирішиться”

З іншого боку, дотримуючись подібної статегії,  ми зіштовхуємось із низкою викликів. Експерти памяткоохоронної галузі застерігають: стихійний розвиток бізнесу навколо об’єктів, що мають культурну цінність, може нашкодити цим об’єктам. Директор Державного історико-культурного заповідника “Тустань” Андрій Котлярчук вважає:

“Туризм — це і можливість, і загроза. Без туризму немає сенсу будь-яка пам’яткоохоронна справа. Пам’ятки є сенс зберігати, коли є спадкоємці. Однак, неосмислений туризм і забудова можуть руйнувати їх. Я б виділив дві основні речі, які позитивно впливають на збереження спадщини. Перше — промоція, а значить послідовне виховання спадкоємців серед туристів і місцевої громади. Друге — дія охоронних зон. Держава дає можливість створювати їх, але на практиці вони не дуже дієві. Серед іншого, тому що їх рідко інтегрують у містобудівну документацію”.

Голова Державного агентства розвитку туризму Мар’яна Олеськів зауважує, що як концесія, так і інші способи залучення приватних коштів, змушують управлінців враховувати інтерес інвесторів.

“Потрібно зберегти баланс між охороною культурної і пам’ятки її прибутковістю  для інвестора” —  говорить Олеськів. 

У випадку, коли громадам не вдається на прийнятних умовах залучити інвестора, голова Держагентства розвитку туризму радить:

“Максимально законсервувати ті пам’ятки, які не можуть бути відреставровані, щоб не знищити їх, не пооббивати гіпсокартоном рожевого кольору (як ми це бачимо, часом, на фото у соцмережах). І водночас, розвивати туризм, показуючи пам’ятку такою, як є. Можливо, вона не ідеальна, але має свою історію, свою легенду. Так, нарощуючи туризм вам вдасться привернути увагу інвестора”.

Голова Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович вважає, що перш за все, потрібно змінити акцент із охорони культурної спадщини на управління нею.

“У багатьох громадах трапляється схожа ситуація, коли є історична пам’ятка, яку роками реставрують, вкладаючи у це мільйони. Але через деякий час вона знову валиться. Яскравий приклад: Пнівський замок (поблизу міста Надвірна, Івано-Франківська область — прим.авт.). Думаю, так відбувається бо ми не плануємо на 30 років вперед, максимум на кінець каденції. У нас забагато охорони і замало управління спадщиною. А саме управління містить у собі стратегічне бачення, яке визначає спосіб охорони. Адже не завжди пам’ятку треба відбудовувати. Інколи реконструкція я псує історичне відчуття”. 

На думку начальниці управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілії Онищенко-Швець, як  залученню приватних інвестицій, так і управлінню культурною спадщиною в цілому шкодить низка чинників, а саме:

Централізоване управління культурною спадщиною. Онищенко-Швець наводить приклад сусідньої Польщі, де я Міністерство культури займається виключно методичною допомогою, а решта функцій віддані на місця. В Україні ж, централізоване управління не тільки “зв’язує руки” місцевим органам влади, а й створює незручності для приватних осіб, які володіють культурною спадщиною. 

“Мають існувати стимули для власників приміщень в історичних будівлях, які хочуть зробити щось добре для пам’ятки, котрою володіють. Які стимули є зараз? Зараз вони мусять заповнити “талмуди” документації і їхати в Київ, де їх будуть безкінечно відправляти додому на доопрацювання. Кінець-кінцем, люди роблять, що хотіли, самовільно”

Застаріле законодавство. Начальниця управління охорони історичного середовища ЛМР називає Закон “Про охорону культурної спадщини” застарілим і говорить, що його потрібно переписати, взявши за зразок аналогічні закони інших європейських країн. Вона також рекомендує унормувати законодавчо співфінансування реставраційних робіт:

“У Львові ми допомагаємо мешканцям будівель, які є культурними пам’ятками профінансувати реставрацію брам, балконів, сходів. Але це також треба законодавчо унормувати, щоб можна було залучати приватні кошти спільно з коштами із місцевих бюджетів” 

Закони, які регулюють охорону культурної спадщини, які не узгоджені між собою. Лілія Онищенко-Швець звертає увагу на те, що закони “Про охорону культурної спадщини”, “Про основи містобудівної діяльності” і “Про архітектурну діяльність” не врегульовані між собою.

Недостатнє інформування про історико-культурні пам’ятки. Онищенко-Швець зауважує, що давно на часі створення електронного реєстру культурних пам’яток. Він має бути зв’язаний із Державним реєстром речових прав на нерухоме майно, щоб потенційні покупці квартир та будівель були поінформовані, чи належить споруда до культурних пам’яток. Вона також пропонує замість охоронних дошок, які є дорогими у виготовленні, позначати культурні пам’ятки стандартизованим знаком блакитного щита.

Народний депутат Ігор Фріс підтримав пропозицію про створення електронного реєстру:

“Дуже слушна ідея створити електронний реєстр культурної спадщини, і щоб звернення до цього реєстру було автоматичне при зверненні до Реєстру прав на нерухоме майно. Це було б зручно і захистило б об’єкти культурної спадщини від зловживань набувачів”

Він також пообіцяв долучатись до вирішення проблем у сфері збереження історико-культурної спадщини.

Стаття створена на основі онлайн-дискусії “Чому охорона історичної спадщини — це інвестиція в економіку?”, яку організувала Громадянська мережа ОПОРА у межах проєкту “Регіональний порядок денний для народних депутатів”, за підтримки Програма РАДА, що виконує Фонд Східна Європа. 

Трансляцію дискусії можна переглянути за гіперпосиланням.