Про жертв реклами тютюну

По дорозі з дому до офісу помітила, що рекламу на невеликому білборді, вмонтованому в стіну кіоску, все-таки міняють. На цей раз на мене дивилося фото з Канарських остовів, і, якби я курила, то могла би виграти туди путівку. &#132Ось вона — гідна заміна сітілайтам&#147, — подумала я, як раптом за кіоском помітила по-весняному усміхнену дівчинку, яка пропонувала підстаркуватому пану придбати в неї пачку цигарок в обмін на запальничку або дві — в обмін на попільничку. Пан весело посміхався й підморгував дівчині, хоч і ледве вимовляв назву цигарок, яку збирався придбати.

Наступним клієнтом промоутерки стала я. Дівчина дещо налякано глянула на мене й запитала чи я палю, так, наче у мене на чолі написано &#132ні, не палю&#147, а потім ще двічі перепитала чи мені є 18 — дається в знаки муштрування промоутерів на рекламних агентствах. Довелося діставати з сумки паспорт й показувати рік народження (1987). В подарунок за придбану пачку сигарет я отримала гарну запальничку, навіть дуже витончену й приємну на дотик.

Описані вище ситуації – це одні з найпоширеніших прийомів залучення нових клієнтів тютюновими кампаніями. Великі білборди замінили меншими на стінах кіосків, дозвіл на встановлення яких видає власник торгової точки. Процвітає BTL — все, що швидше привертає увагу покупця — екрани, підсвітки, промоушн, реклама на касах в торгових центрах; тютюнові виробники спонсорують концерти, соціальні заходи… Перелік можна продовжувати, та зрозуміло одне — вони так легко не здадуться, реклама сама по собі не зникне, а курців враз не стане менше. Це затяжний процес, який вимагає від кожного силі волі й духу, терпіння і розуміння проблеми.

Ірина Швець, координатор моніторингу реклами тютюнових виробів у Львові