Революційна стрічка або Джина Шарпа на пенсію!

На одній з осінніх акцій молодіжної організації, спрямованої на привернення уваги до проблем молоді (щоправда, організатори не уточнили яких саме) до мене підійшов місцевий фотокор 30-35 років і почав жартувати: мовляв, не ті методи боротьби обирає сьогоднішня молодь. І фотографам вже набридло знімати театралізовані шоу та флешмоби. Нам би чогось гарячішого, щоб барикади, свист куль, коктейлі „Молотова“.

„А пам’ятаєш. — звернувся він до мене — Як на революції помаранчеві стрічки носили? Так от, нам сьогодні теж стрічки потрібні, але вже не помаранчеві, а кулеметні. Тоді була б революція“. Пожартували і розійшлись. А я тихцем зробив про себе замітку. Погану замітку. Замітку, яка не віщувала нічого доброго.

А може ну його і справді зарядити кілька касет і зробити справжню „заваруху“. І щоб дим, обвуглені стіни адміністративних будівель, внутрішні війська і юні санітарки. Але ні. Адже гаряча молода голова, яка породила маленьку часточку Революції, тої, що в народі звуть Помаранчевою, ще дуже добре пам’ятає (може й не дослівно) слова старого Шарпа: „Насильство призводить тільки до насильства. Будь-яка влада, здобута насильницьким методом в решті решт перетворюється на диктатуру“. Шкода, пане Шарп, що ви не жили в Україні.

Насправді, жартівливі слова фотокора — далеко не крапля в морі. Читаючи коментарі до стрічки політичних новин в Україні дізнаєшся про дедалі нові методи вбивств і катувань, які в думках готують для своїх „народних обранців“ користувачі вітчизняного інтернету. І з року в рік агресивні настрої поширюються на все більше коло людей. Навіть найбільші пацифісти знаходять все менше позитивних моментів в роботі керівних органів держави. І, як бачимо, такі думки властиві вже не тільки прогресивній молоді, але й середньому поколінню, яке, в принципі, тяжіє до стабільності в житті.

До чого я веду? А до того, що, мої дорогі та любі політики, перед тим, як наступного разу відкривати рота щоб знову щось бевкнути, чи підкочувати рукави, щоб щось зробити — добре подумайте. Дуже добре подумайте. Адже ваш рідний український народ в цю ж саму мить думає про вас. А думки у нього ой які невеселі.

Думайте. Бо вже сьогодні що б ви не казали своєму народу — ви брешете, що б ви для нього не робили — ви крадете. Інших варіантів нема. Як і немає більше рішень. І не допоможуть вам ні високооплачувані піарщики, ні блискуча посмішка від Colgate. Ваш час практично вичерпано. Він спливає пропорційно зменшенню всенародного терпіння. Що буде потім? Думаю, відповідь ви знайдете у другому абзаці.

Справді, важко так жити. Коли бажана ціль ще така далека. А вже зараз ти стільки віддав заради її досягнення. То й справді простіше взяти замість помаранчевої стрічки кулеметну, відправити старого Шарпа на пенсію і піти палити автомобільні шини під КМДА. Супер. Все „по-биріку“ і зараз: влада, слава, шрами і дружина санітарка. Але ще жодна історія не закінчилась на революції і після будь-якої революції життя продовжується. Тому до всіх інтернет-друзів одне прохання: перед тим, як написати черговий злісний заклик розправи чи „революції“ — подумайте, а що ви робитимете потім, після вашої, так би мовити, „перемоги“.

Якась надто агресивна стаття вийшла. Майже як життя. І висновок такий банальний — думати. Шкода, але ця банальщина в нашому суспільстві ще на втратила свою актуальність. І, певно, не було б у нас ні криз, ні виборів, ні незрозумілих акцій, ні прогресуючого нео-нацизму, якби ми всі разом просто почали думати. Над словами, над вчинками, над нашим спільним „завтра“.

Андрій Дутчак, Львівське представництво Громадянської мережі ОПОРА