Електронні петиції у Львові: (не)дієвий інструмент громадської участі
Протягом 8 років у Львові діє механізм подання електронних петицій до Львівської міської ради. Поступово цей інструмент удосконалювали тематично, встановлюючи…
Кожного дня тисячі пересічних людей виборюють свої законні права у протистоянні з чиновниками, бізнесменами, політиками, правоохоронцями. Проте, час від часу, з’являються ініціативи, які в кінцевому впливають не тільки на життя окремої громади, а й на світову спільноту чи великі корпорації. Так сталося в далекому 1997 році, коли невелика група студентів з Гарварду розпочала ініціативу, яка, в кінцевому, призвела до мільйонних збитків та складного рішення для такого фінансового гіганта як «PepsiCo». Про яке рішення йде мова і як діяли студенти? Читаємо в черговому матеріалі.
«Ми довго вагалися перед тим, як відкрити відділення в Бірмі. Але ми вважаємо, що торгівля є позитивним чинником світових змін»
– представник Pepsi (motherjones.com, березень 1994 року).
«Коли ви купуєте продукцію Pepsi, ви підтримуєте порушення прав людини»
– «Коаліція активістів за вільну Бірму», жовтень 1995 року.
«Такі компанії як Pepsi підтримують занепад моєї країни»
– Аун Сан Су Джі, лауреат Нобелівської премії миру (christis.org.uk).
Середина 1990-х років стала періодом справжніх потрясінь для багатомільярдної компанії Pepsi, центральний офіс якої розташований в США. Тисячі клієнтів з США та Канади бойкотували її продукціїю, а також продукцію дочірних підприємств, таких як Taco Bell, Frito-Lay, KFC та Pizza Hut. Окрім цього, Pepsi постійно критикували чисельні організації із захисту прав людини, власні акціонери.
Причиною такого тиску на компанію стала її присутність у маленькій державі південно-східної частини Азії, Бірмі. Тривала суперечка за владу в країні привела до її керма військових на чолі з генералом Со Маунгом. Со Маунг встановив у Бірмі жорстку військову диктатуру (Державна рада по відновленню законності та порядку). Прибічники військових постійно чинили тиск на опозиціонерів (лідер опозиції, лауреат Нобелівської премії миру, Аун Сан Су Джі з 1992 року з короткими перервами перебуває під домашнім арештом), тероризували мусульманську частину населення країни. Міжнародні організації постійно вказують на проблеми з дотриманням прав людини в Бірмі, свободою волевиявлення (більшість місця в парламенті країни законно «зарезервована» для військових).
Звісно, економіка бідної, спустошеної війнами Бірми не могла базуватися виключно на власних ресурсах. Тому, влада країни запросила іноземні компанії до співпраці. Однією з перших відгукнулася «PepsiCo». На запрошення місцевого підприємця Тейн Туна 22 листопада 1991 року компанія розпочала будівництво свого заводу на території Бірми.
Опозиція в країні не мала ні відповідних ресурсів для протидії владі, ні можливостей. Всі ЗМІ в Бірмі контролювали військові. Інтернет в країні перебував у зародковій стадії і доступ до нього мали лишень кілька установ, діяльність яких жорстко контролювала влада. Відповідно, перші опозиційні ініціативи виникли закордоном. Вихідці з Бірми (переважно студенти, які виїхали на навчання) гуртували довкола себе активістів, які хотіли хоча б щось зробити для країни, про яку, здавалося, забула вся світова спільнота. Перші активісти перекладали опозиційні матеріали з бірманської і навпаки. Ці матеріали всіма можливими шляхами перетинали «військову завісу» і порапляли до пересічного населення Бірми. Інколи застосовували інтернет, хоча частіше це були факсимільні повідомлення та звичайна пошта.
В кінцевому, довкола таких активістів почала окреслюватися інтернет-спільнота людей з різних куточків світу, які протестували проти військової диктатури (All Burma Students’ Democratic Front). В чисельних віртуальних дискусіях зародилася ідея про ефективний удар «в серце диктатури». Проаналізувавши ситуацію в Бірмі, опозиціонери прийшли до висновку, що найвразливіше місце військових – це економіка, яка повністю залежала від присутності іноземних компаній. І активісти вирішили діяти, вимагаючи припинити ведення бізнесу в Бірмі такими корпораціями як Texaco, Amoco, Petro-Canada та PepsiCo.
Найактивніше протест підтримали студенти Гарварду. У квітні 1996 року, один із найбільших клієнтів Pepsi у США, Гарвардський університет, вирішив відмовитися від присутності подукції цієї компанії на своїй території. До такого рішення адміністрацію навчального закладу підштовхнули чисельні протести студентів. Коментуючи рішення заборонити продаж Pepsi на території кампусу, відповідальний за забезпечення продуктами їдалень Гарвардського університету, Майкл Бері, сказав: «Я бізнесмен, який говорить, що ми повинні бути соціально та етично відповідальними. І я вважаю, що не варто мати справи з такою компанією».
І хоча компанія «PepsiCo» від інциденту в Гарварді втратила тільки $1 млн., сам факт відмови від послуг Pepsi та негативний шлейф від протестів забезпечив менеджерам «веселі дні». Невдовзі після цього Pepsi втратила контракти з іншими провідними університетами, такими як Стенфорд, Colgate University та UC Berkeley. Стенфордський університет навіть не дозволив компанії відкрити заклад швидкого харчування Taco Bell, хоча домовленість про це була прийнята набагато раніше.
Рух бойкоту продукції Pepsi поширився на інші коледжі та школи у США (загалом, більше 100) з вимогою негайно припинити будь-яку діяльність у Бірмі. Ще до того, як менеджери компанії встигли відреагувати на ці протести, «PepsiCo» отримала ще один удар, на це раз від муніципальних утворень різних міст США. Станом на кінець квітня 1996 року, муніципалітети Берклі, Окленду, Сан-Франциско та Санта-Моніки (штат Каліфорнія), Медісон (штат Вісконсин) та Ен-Арбор (штат Мічиган) вирішили припинити прийом продуктів харчування від Pepsi і ухвалили рішення про припинення ведення бізнесу з цією компанією у будь-якій іншій формі.
В кінцевому, «PepsiCo» здалася. Рішення про вихід з Бірми було прийняте на нараді директорів у п’ятницю і повинне було потрапити до ЗМІ у понеділок. Проте, винахідливі активісти вже давно мали своїх «інформаторів» у компанії і текст заяви був у них на руках у суботу вранці. Заява «PepsiCo» блискавично поширювалася в інтернеті. Таким чином, у понеділок вже не було що розсилати, ЗМІ і так все давно знали.
Це була велика перемога громадського активізму над диктатурою та глобальними корпораціями. Невелика спільнота людей змусила велику компанію піти проти своїх економічних інтересів в ім’я захисту прав людини. І хоча перемога студентів була тільки початком кампанії (хвиля протестів дійшла до того, що цілий штат Массачусетс заборонив усім компаніям на своїй території мати якісь справи з владою Бірми, цим самим викликавши шквал обурення Світової Організації Торгівлі), вона відіграла ключову роль у подальших стосунках світової спільноти з диктатурою Бірми.
Якщо ви хочете розповісти про свою практику громадського активізму, яку ви вважаєте ефективною чи у вас є запитання стосовно бойкоту продукції Pepsi через відносини з владою Бірми – пишіть на got@opora.lviv.ua.
Андрій Дутчак