Особливості роботи громадських приймалень депутатів-мажоритарників Львівщини

Дата: 23.07.2018

Громадська приймальня – це одна з форм позапарламентської діяльності народного депутата, а також спосіб взаємодії народного обранця зі своїми виборцями. Завдяки роботі громадської приймальні парламентар має можливість особисто, здійснюючи щомісячний прийом, та опосередковано, через помічників-консультантів, отримувати інформацію про проблеми та потреби виборців, прохання, пропозиції щодо ініціювання законопроектів чи інших нормативних актів, дізнаватися про оцінку своєї діяльності. Багато депутатів-мажоритарників організовують роботу громадських приймалень таким чином, щоб сформувати стабільне електоральне середовище, яке підтримає його на наступних виборах до Верховної Ради України. Зокрема, у приймальнях можна отримати матеріальну допомогу, висловити прохання щодо сприяння вирішення проблем округу чи ініціювання депутатського запиту до центральних органів влади чи органів місцевого самоврядування.

Чи зобовязаний народний депутат мати громадську приймальню?

Попри те, що до обов’язків народного депутата належить проведення особистого прийому громадян, в українському законодавстві не існує поняття “громадська приймальня”, а тим більше вимоги організовувати чи провадити її діяльність. Водночас передбачена норма про те, що «держава гарантує народному депутату забезпечення необхідними умовами для здійснення ним депутатських повноважень”. Зокрема у частині третій статті 28 ЗУ “Про статус народного депутата України” йдеться про те, що “народний депутат на строк виконання депутатських повноважень забезпечується окремим технічно обладнаним службовим кабінетом у приміщеннях Верховної Ради України з розташуванням у ньому постійного робочого місця його помічника-консультанта”.

Крім цього частиною п’ятою цієї ж статті визначено, що народному депутату, обраному в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі і народному депутату, обраному в одномандатному виборчому окрузі, на строк виконання його депутатських повноважень “місцеві органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування, в управлінні яких знаходиться відповідно державна власність чи комунальна власність територіальної громади на території відповідного виборчого округу, зобов’язані надати окреме технічно обладнане службове приміщення з розташуванням у ньому постійного робочого місця помічника-консультанта народного депутата з наступним відшкодуванням витрат в установлених межах і за рахунок бюджетних призначень на забезпечення діяльності Верховної Ради України”. Таким чином, попри наявність зобов’язань в органу місцевого самоврядування забезпечити народного депутата службовим приміщенням, використання депутатом інших приміщень для прийому громадян не може вважатись порушенням з його сторони.

На практиці між депутатами, які обрані у загальнодержавному багатомандатному окрузі, яких називають “списочниками”, та депутатами, які обрані в одномандатних виборчих округах, тобто “мажоритарниками”, існує суттєва відмінність у використанні ними такої форми пазапарламентської діяльності як «громадська приймальня». Народні депутати, обрані у загальнодержавному багатомандатному окрузі, переважно не мають власних приймалень, а для комунікації з виборцями використовують приміщення місцевих осередків політичних партій. Натомість депутати-мажоритарники самостійно організовують роботу власних приймалень, часто у кількох містах, що знаходяться в межах округу, від якого вони були обрані.

Вочевидь така відмінність зумовлена законодавчою нормою, яка передбачає, що “народні депутати, обрані в одномандатних виборчих округах, зобов’язані підтримувати зв’язок з виборцями своїх округів», натомість «народні депутати, обрані в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі, здійснюють зв’язок з виборцями, які мешкають на території України, у порядку персонального представництва, визначеному депутатськими фракціями (групами) Верховної Ради України відповідно до закону” (стаття 7 Закону України “Про статус народного депутата України”). Тобто якщо депутатська фракція чи група не здійснила такого розподілу, то цілком ймовірно, що депутат-списочник не має стабільного місця для проведення особистого прийому громадян.

Попри те, що українське законодавство не визначає переліку вимог для громадської приймальні народного депутата, до її основних атрибутів ми відносимо фізичну наявність приміщення, яке належним чином обладнане для виконання функцій прийому громадян (наявність меблів, комп’ютера, оргтехніки, телефону, вивіски із відповідною назвою тощо), визначеного графіка роботи, що публічно доступний для громадян та виборців, а також наявність працівника на постійній основі або такого, що здійснює прийом відповідно до визначеного графіка.

             Яким чином працюють громадські приймальні мажоритарників Львівщини?

З часу нашого попереднього моніторингу діяльності громадських приймалень народних депутатів-мажоритарників Львівської області, який ми проводили у 2016 році у рамках Програми USAID Рада, їхня робота не зазнала суттєвих змін. З адресами та контактами громадських приймалень можна ознайомитись на Всеукраїнській мапі контактів партій та народних депутатів.

З моменту набуття своїх повноважень усі львівській депутати-мажоритарники поточної каденції використовують у своїй роботі інструмент громадських приймалень. Сумарно у Львівській області діє 39 громадських приймалень, хоча вони не розподілені рівномірно між 12 депутатами-мажоритарниками. Передусім це зумовлено межами виборчого округи, які можуть поширюватися на одну чи кілька адміністративних одиниць: наприклад, межі 115 виборчого округу обмежуються Сихівським та частиною Личаківського району міста Львова, натомість 126 виборчий округ включає міста Моршин, Стрий, Жидачівський, Стрийський райони. Тому, щоб забезпечити ефективний зворотній зв’язок з виборцями, а водночас і зручну логістику, в останньому випадку треба відкрити більше громадських приймалень, ніж у першому. Через це, ми не вважаємо кількість приймалень визначальним критерієм ефективності взаємодії з виборцями.

Тарас Батенко і Олег Мусій використовують у своїй позапарламентській діяльності по п’ять громадських приймалень. П’ять народних депутатів має по чотири приймальні: Михайло Бондар, Андрій Лопушанський, Богдан Матківський, Ярослав Дубневич і Володимир Парасюк. Три приймальні діє в окрузі Андрія Кота. По дві громадські приймальні мають Дмитро Добродомов та Богдан Дубневич, і по одній – Ірина Подоляк та Оксана Юринець, центром виборчого округу яких є місто Львів. Паралельно з роботою приймалень у різних районах виборчого округу деякі депутати також мають постійно діючі громадські приймальні у Львові, наприклад, Богдан і Ярослав Дубневичі, Володимир Парасюк і Тарас Батенко.

Народний депутат-мажоритарникКількість приймаленьПрацюють щоденноПрацюють за графікомПеріодичність ведення прийому громадян
Батенко Тарас523за графіком
Бондар Михайло44за графіком
Добродомов Дмитро22за графіком
Дубневич Богдан22на постійній основі
Дубневич Ярослав44на постійній основі
Кіт Андрій33на постійній основі
Лопушанський Андрій44на постійній основі
Матківський Богдан44за графіком
Мусій Олег55за графіком
Парасюк Володимир44за графіком
Подоляк Ірина11за графіком
Юринець Оксана11на постійній основі
391821

Більшість приміщень, а саме 21 з них, знаходяться у будівлях органів місцевого самоврядування. Найчастіше це приміщення районних державних адміністрацій, а рідше – міських рад. Ще дев’ять громадських приймалень знаходиться у приміщеннях комунальної власності, зокрема Народних домах, Палацах культури, місцевої газети, тощо. Решта дев’ять приймалень розташовані у приміщеннях приватної форми власності, що іноді перебуває у власності самих народних депутатів, їхніх помічників чи співпартійців.

З-поміж усіх приймалень 18 з них працюють з понеділка по п’ятницю за визначеним графіком. Такий режим роботи практикує в Оксани Юринець, Дмитра Добродомов, Андрій Кіт, Андрій Лопушанський, Богдан Дубневич, Ярослав Дубневич. Решта – 21 приймальня, працює не на постійній основі, а у визначені дні або години протягом тижня чи місяця. Такій моделі надає перевагу Михайло Бондар, Олег Мусій, Богдан Матківський, Володимир Парасюк, Тарас Батенко та Ірина Подоляк. В окремих випадках за однією приймальнею закріплений помічник-консультант народного депутата, який працює тут на постійній основі (Андрій Кіт, Богдан Матківський), в інших – він здійснює прийом громадян почергово у кількох приймальнях різних міст (Тарас Батенко). Жоден з підходів не є “правильним” чи “неправильним”, оскільки кожен депутат обирає той з них, який вважає найбільш ефективним для свого округу, а також зважаючи на активність громадян.

Графік роботи громадської приймальні не завжди співпадає з графіком прийому громадян, який у ній проводиться. Часто графік безпосереднього прийому громадян у приймальні може бути обмежений конкретними днями тижня, тоді як сама приймальня працює щоденно. Наприклад, такий підхід використовують у громадській приймальні Дмитра Добродомова.

Депутатам, громадські приймальні яких знаходяться у приміщенні органів місцевого самоврядування, такі приміщення часто надаються на безоплатній основі. Доводиться платити лише за комунальні послуги. На таких умовах використовують приміщення Андрій Лопушанський, Дмитро Добродомов, Михайло Бондар і Олег Мусій. Оксана Юринець для потреб громадської приймальні використовує кабінет фракції “Блок Петра Порошенка “Солідарність” у Львівській міській раді. На комерційній основі орендують приміщення Богдан Дубневич, Ярослав Дубневич, Андрій Кіт, Тарас Батенко.

У переважній більшості народні депутати здійснюють особисті прийоми громадян під час тижня роботи в окрузі або у вихідні дні. Незважаючи на те, що регулярність таких зустрічей є різною, на загал львівські мажоритарники не уникаю цього прямого обов’язку.

Водночас існує практика, коли народний депутат проводить кілька особистих прийомів протягом одного місяця, натомість жодного у наступному, або надто часто делегує виконання свого обов’язку помічнику-консультанту, який здійснює прийом замість нього. Поширеною є практика виїзних прийомів громадян поза межами громадських приймалень. Зокрема часто народні обранці використовують для цього публічні заходи чи зустрічі з виборцями, що насправді нівелює ідею особистого прийому та більше схоже на передвиборчу агітацію.

Як правило у кожного з депутатів у приймальнях працює власний штат працівників. Зазвичай це 1-2 особи у кожній з громадських приймалень, які працюють на постійній основі і отримують за це заробітну плату. Подекуди функції працівників приймалень виконують помічники-консультанти народного депутата, які почергово здійснюють прийом громадян згідно з графіком. Зокрема така практика існує у команді Михайла Бондара, Тараса Батенка і Богдана Матківського. Деякі народні депутати для роботи у приймальнях залучають більшу кількість працівників (Андрій Лопушанський, Ярослав Дубневич і Богдан Дубневич), які закріплені за певними територіями у межах округу і здійснюють регулярні виїзди на місця.

Існує кілька підходів у роботі приймалень народних депутатів. Перший – вертикальний, коли центральній приймальні підпорядковується решта. Другий – горизонтальний, коли усі приймальні рівноправні й працюють паралельно. Перший підхід використовується у роботі громадських приймалень Дмитра Добродомова, Богдана Дубневича, Андрія Лопушанського, Тараса Батенка і Богдана Матківського, а другий – Ярослава Дубневича, Олега Мусія та Михайла Бондара. В громадських приймальнях ведеться облік звернень громадян, для цього використовують традиційні паперові журнали обліку звернень або їх електронні відповідники.

За чим звертаються громадяни до приймалень народних депутатів?

Кількість звернень, що надходять особисто чи письмово до громадських приймалень народних депутатів різниться і залежить передусім від чисельності населення у місті чи районі, а також активності народного обранця в окрузі. Наприклад, у великих містах звернень зазвичай більше, проте громадяни одночасно можуть звертатися до кількох народних депутатів, як це відбувається у Львові, Самборі, Червонограді. Тематика звернень дуже подібна. Найчастіше це питання виділення матеріальної допомоги (від 30% до 60% усіх звернень), соціального захисту (пенсії, пільги, субсидії, ветерани АТО), проблем інфраструктури (ремонт доріг, шкіл, дитячих садочків тощо), скарги на діяльність органів місцевої влади (проблеми вивозу сміття), правоохоронних органів.

В окремих приймальнях громадяни також можуть отримати юридичну консультацію, яка надається тут на постійній основі. Це відбувається в тому випадку, якщо працівник приймальні виконує обов’язки юриста, або коли юрист надає консультації на постійній основі, але за визначеним графіком.

На жаль, домінування звернень, що стосуються виділення матеріальної допомоги (від 30% до 60%) за рахунок приватних коштів, або залучення бюджетного фінансування для вирішень проблем виборчого округу, створює сприятливі умови для вибудовування патерналістської форми взаємодії між виборцем та народним депутатом. Вона спотворює зміст представницького мандата, часто помилково асоціюється у виборців з ефективністю депутатської діяльності. Те ж саме стосується численних звернень приватного характеру (представництво у судах, побутові спори, влаштування на роботу, сприяння у вирішені проблем просування по черзі, лікування тощо). Депутати, які не практикують надання матеріальної допомоги скеровують громадян до депутатів обласної чи районних рад, у яких для цього передбачений спеціальний фонд.

Щомісячні витрати на утримання мережі громадських приймалень у виборчому окрузі за умов не надто високої активності виборців є певним викликом для ефективності використання цього інструменту позапарламентської діяльності народного депутата. Крім цього намагання обранців не відмовляти у вирішенні різних проблем, з якими звертаються виборці, незважаючи на те, що їхнє вирішення не входить до компетенції народного депутата, дещо спотворює зміст представницького мандату. З роками у виборців сформувалося спотворене сприйняття депутата як інструмента вирішення будь-яких проблем. Однак він не уповноважений надавати матеріальну допомогу чи вирішувати проблеми приватного характеру. У той самий час обранці практично не ведуть з виборцями дискусій та обговорень політик, пошуку законодавчого врегулювання системних проблем чи проведення реформ. Виконання невластивих статусу народного депутата обов’язків, особливо у випадку мажоритарників, змістили акцент їхньої позапарламентської діяльності і, зокрема використання інструменту громадських приймалень для потреб передвиборної агітації. Цей домінуючий наратив у взаємодії народного депутата з виборцями негативним чином позначається на якості політики, яка також відтворюється у законотворчому процесі.

 

За коментарями звертайтеся:

Тарас Радь, громадський консультант Програма USAID РАДА у Львові

тел.: 097 03 15 841

e-mail: [email protected]

 

Моніторинг парламенту | Веб-сайт | Фейсбук | Твіттер

(#рада8; #rada8; #opora; #опора)