Що не так із державною підтримкою гірських територій?

Специфіка гірських територій в Україні

Карпати – один із найпривабливіших географічних регіонів Центральної та Східної Європи. Вони мають стратегічне значення для розвитку територій 8 держав, зокрема України. Мова не тільки про туризм та культурну спадщину. Геополітичне розташування Карпат прямо пов’язане з соціально-економічним добробутом Львівської, Івано-Франківської, Закарпатської, та Чернівецької областей. 

Попри те, якість життя мешканців гірських територій в Україні значно нижча ніж у людей, які живуть на рівнині. Економічний розвиток населених пунктів, що розташовані поблизу гір, стримує низка факторів. Серед них:

Інфраструктурні обмеження. Розвиток стримується недостатньо розгалуженою транспортною та комунальною інфраструктурою. Це негативно впливає на конкурентоспроможність та знижує привабливість гірських територій для інвесторів.

Загроза екологічній безпеці — повені, паводки та інші природні лиха. Деякі фахівці пояснюють це надмірним вирубуванням карпатських лісів. На ситуацію впливає і промислове виробництво у передгірських районах.

Проблеми з освітою та медициною. Медичне обслуговування для гірського населення є часто недосяжним. Медичні установи недостатньо оснащені транспортом, їм бракує медперсоналу. Школи також потребують транспорту для перевезення учнів. Інша проблема: мала кількість учнів у класах.

Невикористання туристичного та рекреаційного потенціалу гірських місцин. Зокрема, й через інфраструктурні обмеження міста і села, які могли б стати привабливими для відпочивальників і туристів не використовують цього потенціалу.

Міграція та депопуляція. Низкорозвинена промисловість та сільське господарство зумовлюють низьку заробітну плату і безробіття. Наслідками є трудова міграція та депопуляція гірських територій.

Подібна ситуація — не лише українська проблема. У багатьох країнах світу, багатших і бідніших, спостерігається економічне відставання гірських територій. Про це йдеться у “Порядку денному на 21 сторіччя”, що був ухвалений Організацією об’єднаних націй у 1992. ООН констатує, що загалом для гірських територій характерний відтік населення, вищий рівень бідності. Населення втрачає навички господарства з мінімальним навантаженням на екосистему. Як наслідок, збільшується тиск на чутливі до зовнішнього впливу гірські екосистеми, що призводить до їх деградації. Зсуви грунту, надмірні руйнівні повені, лісові пожежі, руйнація дорожньої інфраструктури є індикаторами такої цього процесу. Особливо небезпечним не тільки для гірського населення, але й для навколишніх рівнин є деградація гірських територій в зонах формування водозаборів.

Як українське законодавство реагує на перераховані виклики? Профільний закон “Про статус гірських населених пунктів в Україні”, написаний 16 років тому, потребує комплексного перегляду. Адже він регулює лише загальні підходи до фінансування гірських населених пунктів, як то виділення коштів для зміцнення матеріально-технічної бази, будівництво об’єктів виробничої і соціальної інфраструктури, доплати до ціни сільськогосподарської продукції, виплати пільг. Законодавчі ініціативи народних депутатів цього та попередніх скликань скоріше вирішують точкові питання, ніж формують законодавчу основу для стратегії розвитку гірських територій. 

Спроба сформувати таку стратегію була зроблена у 2019, коли Кабінет Міністрів схвалив Концепцію розвитку гірських територій українських Карпат. У відповідь на зазначені вище проблеми, у документі пропонуються такі кроки:

• розвиток найперспективнішої для регіону господарської діяльності — лісового та сільського господарства — шляхом впровадження природозберігаючих технологій;
• сприяння державно-приватному партнерству у розвитку інфраструктури;
• створення кластерів виробничо-господарської діяльності;
• розвиток транскордонного та міжрегіонального економічного співробітництва, тощо

Але реалізувати концепцію неможливо без активного включення законотворців. Як і неможливо досягти цілей  Державної стратегії регіонального розвитку, що стосуються розвитку гірських територій.

Чи потребують особливого підходу гірські території?

Мер міста Косів, Івано-Франківської області, Юрій Плосконос вважає, що так, зокрема, через загрозу екологічній безпеці.  

“Населені пункти розташовані переважно в долинах річок. Вони невеликі, немає запасу землі, майже відсутні ділянки для розвитку території. Їхнє місце розташування зумовлює проблему берегоукріплення, що з’їдає більшу частину місцевих бюджетів” — говорить Плосконос.

Народний депутат попереднього (8-го) скликання Юрій Соловей наводить приклад того, як різні умови для ведення господарства у горах та на рівнині впливають на кінцевий результат: 

“Порівняємо Снятинський район, що є сільськогосподарським iз двома гірськими: Косівським і Верховинським. Так от Снятинський район район має 34 фермерські господарства. Ці господарства платять податки, там працюють люди — відповідно, це бюджетоутворюючі підприємства. Земля є основним ресурсом Снятинського району Тепер подивимось на Косів та Верховину. Якщо на території цих двох районів знайдеться, хоч 5 таких господарств  це все буде добрий показник. Тому ресурси на рівнині і в горах дуже різні”.

Народний депутат Микола Княжицький, також акцентує увагу на етнічному різноманітті гірських територій. На його думку, це ще одна підстава, щоб мати особливий підхід до них. 

“На гірських територіях живуть різні субетноси: гуцули, бойки. Це перше, що відрізняє гірські території від решти України, —  доводить Княжицький. —  Політика підтримки субетносів — це політика Європейського Союзу. Якщо ми підписали угоду про асоціацію і прагнемо доєднатися до Європейського Союзу, якщо поділяємо їхні цінності, то маємо переймати цей досвід”. 

Чи має позитивний вплив децентралізація?

На думку Миколи Княжицького, децентралізація мала б відбутися одночасно по всій країні з урахуванням регіональної специфіки.

“Наша найбільша проблема була в тому, що ми об’єднували громади хаотично. Якби об’єднання відбулося одночасно по всій країні, але з урахуванням регіональних особливостей, реформа була б дієвіша. Бо навіть у Польщі є уявлення, що є успішніші і збитковіші повіти, тож існують коефіцієнти вирівнювання” — вважає народний депутат.

Юрій Плосконос зауважує:

“Як показує практика, виграють ті громади, які мають потужні бюджетоутворюючі підприємства. Щодо інших територій я маю скептичне ставлення до їхнього розвитку після реформи”

Юрій Соловей нагадує, що децентралізація — це не тільки про кошти, а й про наближення адміністративних послуг до людей, що спрощує життя мешканців гірських міст і сіл

“Наприклад, коли у селі відкривається ЦНАП,  для його мешканців це значить, що вже не треба за будь-якою адміністративною послугою їхати у місто за 10 км по гірських дорогах” — каже Соловей.

Однак, на думку голови “Асоціації вівчарів” Василя Стефурака, одночасно з нею має відбуватись впорядкування законодавства. 

“Щодо децентралізації, необхідно привести в порядок законодавство, оскільки велика частина довідок і далі отримується в райцентрах” — зазначає Стефурак.

Він також висловлює сумніви, що об’єднання “бідних громад”, які забезпечують себе лише на 10% і є дотаційними, якось вплине на їх розвиток. 

Яка державна підтримка була б ефективною для гірських територій?

Юрій Соловей вважає, що представники державної та місцевої влади в Україні мають вивчати європейський досвід та запозичувати позитивні практики:

“Усі роки незалежності дискусія про гірські території зводилась до того, що це глибоко дотаційні території. У мене питання: Чи можна зробити їх менш дотаційними, а в перспективі перетворити на точки росту? Чи можемо ми застосувати європейські практики. Бо Баварія, Тіроль, Татри колись теж були дотаційними”.

Юрій Плосконос звертає увагу на брак фахівців, які могли б розробити стратегії розвитку гірських населених пунктів. Допомогу в розробці таких стратегій він вважає найефктивнішою допомогою. 

Голова Львівської обласної ради та очільник Асоціації органів місцевого самоврядування “Єврорегіон Карпати – Україна” Олександр Ганущин говорить:

“Ми стараємось досвід місцевого самоврядування “покласти на державні рейки”. Доки державна політика підтримки гірських територій формується (її ще треба наповнити змістами, регіональна вже є”.

Ганущин заохочує карпатські громади подавати проєкти та отримувати малі гранти від Асоціації органів місцевого самоврядування. Він також розповідає про проєкт із будівництва доріг “Мале карпатське коло” як про позитивний досвід співпраці громад трьох областей – Львівської, Івано-Франківської та Закарпаття. Проєкт має на меті будівництво 300 кілометрів доріг,  які сполучатимуть гірську Боберку на Львівщині з Хустом на Закарпатті і Долиною на Івано-Франківщині. 

На думку голови Львівської обласної ради, державна програма розвитку українських Карпат має складатися з трьох блоків:

• великі інфраструктурні проєкти за прикладом “Малого карпатського кола”, відібрані без попереднього конкурсу. Пріоритет: розвиток дорожньої інфраструктури;
• середні проєкти, відібрані на конкурсній основі на умовах 10% співфінансування Пріоритети: доступність, безпека, культурна спадщина, збереження довкілля, розвиток підприємництва;
• малі проєкти, відібрані на конкурсній основі на умовах 10% співфінансування Пріоритети: доступність, безпека, культурна спадщина, збереження довкілля, розвиток підприємництва;

Народний депутат Андрій Лопушанський бачить роль держави у тому, щоб створити стимули для підприємців розвивати бізнес у горах.

“Законодавство має створювати пільгові умови, щоб бізнесу було вигідно робити сироварню чи молочарню не біля Львова, а в горах, куди трохи важче доїхати, де зима трохи довша” — говорить Лопушанський.

Стаття створена на основі онлайн-дискусії “Що (не) так із державною підтримкою гірських територій”, яку організувала Громадянська мережа ОПОРА у межах проєкту “Регіональний порядок денний для народних депутатів”, за підтримки Програма РАДА, що виконує Фонд Східна Європа.  Трансляцію дискусії можна переглянути за гіперпосиланням.